П'ята полоса

Саме Степану Пилиповичу однопартійці довірили відстоювати права дітей війни в Бобровицькому районі на Чернігівщині. Бо знають, що це людина не тільки слова, а й конкретної справи. Степан Янок сам має статус дитини війни, він пережив і воєнне лихоліття, і післявоєнну розруху.
 
"Після війни важке дитинство було не тільки в мене, а й в усіх моїх ровесників"

- На щастя, ні мені, ні трьом моїм братам не довелося воювати, - розповідає Степан Пилипович, - були ще малими. Але на нас чекало інше випробування: як вижити в післявоєнну розруху та під час голодного 47-го року. Мені ще й десяти років не було, а вже довелося зі свого села Лідіного до Макіївки дванадцять кілометрів міряти, аби там купити борошна для нашої родини. Уже минули десятиліття, але той "хлібний" шлях я б і сьогодні пройшов із заплющеними очима.

Коли мирну працю обірвала війна, тільки найстарший брат Степана Іван, якому ледь виповнилося шістнадцять, пішов на фронти Великої Вітчизняної. У боях він двічі був поранений, але додому повернувся живий.

У багатьох родинах після війни так і не дочекалися годувальників. У відроджуваних колгоспах не вистачало робочих рук, і матері кликали на поміч своїх неповнолітніх дітей. Ще підлітком Степанко міцно тримав плуга і рівно клав борозну. Потім, із семирічною освітою, призвали Степана Янка в армію.

Повернувшись після служби у рідне Лідіно, він зустрів свою майбутню дружину Надію Плиску. Молоді переїхали в Браницю Бобровицького району, де Надійчин батько працював директором школи, а мама - вчителькою. Самій же Надійці теж довелося зазнати горя у післявоєнну розруху. Згодом вона написала історію Браниці: сама ходила від хати до хати, записуючи розповіді очевидців і учасників буремних подій. Саме за її ініціативи згодом було організовано і фольклорний ансамбль. Відтоді минуло тридцять років, а "Браничанка" продовжує зачаровувати слухачів автентичним співом.

Коли переїхали в Браницю, Степан пішов працювати у колгосп. Доручили йому бути обліковцем у тракторній бригаді, та потім голова правління рекомендував Степана Пилиповича на посаду завідуючого фермою. На той час обліковець уже закінчував навчання у Майнівському радгоспі-технікумі.

- Останнім часом намагаюся колишню свою ферму десятою дорогою об'їжджати, - розповідає Степан Янок. - Серце кров'ю обливається, коли бачу оті руїни. До чого довели наше село й колгоспи нинішні "врємєнщики" - важко й сказати. Рештки ферми нувориші продали за безцінь. Розтрощили, розвалили все, ніби татаро-монгольська орда.

Як дбаєш, так і маєш

Степан Пилипович взявся за організацію партійного осередку соціалістів у Браниці від початку заснування СПУ. Браницька первинка і сьогодні одна з найбільш бойових у районі, бо до керма стала ініціативна людина - Ольга ТИРТОВА. Ольгу Іванівну і ще п'ятьох односельців-соціалістів браничани делегували до свого представницького органу влади. Та й сільським головою доручили бути соціалістці Наталії МОРУЗІ.

На схилі літ Степан Янок разом з дружиною переїхали жити у Бобровицю. Та все одно кілька разів на тиждень чоловік викроює час і мчить у рідну серцю Браницю, де встигне зустрітися зі своїми однопартійцями, поведе задушевну розмову з односельцями, вкотре вислухає слова вдячності від людей за те, що всупереч вказівкам і заборонам зумів з однопартійцями умовити близького соціалістам по духу Леоніда Яковишина взяти село під своє інвесторське крило. Бо тепер браницька земля не заростає чортополохом, а люди отримують щедру плату за свої паї.

Сьогодні ж на новій посаді Степан Пилипович уже обдзвонює секретарів первинних осередків у селах і збирає по крихті інформацію про дітей війни. А в Новій Басані та інших селах, де сільські громади очолюють соціалісти, вже домовився про організацію зустрічей з дітьми війни. На цих зустрічах Степан Янок допоможе скинути з очей облуду обдуреним ровесникам, яких засліпили окремі брехливі політики заради того, щоб пролізти до влади.

- Я вдячний, що депутати Верховної Ради від Соціалістичної партії в попередньому скликанні змусили-таки парламент прийняти закон про пільги для дітей війни, - говорить Степан Пилипович. - Правда, опоненти їх ледь на глум не підняли, казали: "Ви б ще й онуків війни згадали". А от під час останніх парламентських виборів "дама з косою" у передвиборчій агітації чи не найбільше з усіх політиків безсоромно експлуатувала цю ідею, наобіцявши людям золоті гори, щоб після виборів про все сказане забути.

Тепер Степан Пилипович, вольовий та відповідальний соціаліст, вирішуватиме проблеми кожної дитини війни у Бобровицькому районі.

Микола ГРИНЬ
Чернігівська обл.