Інші матеріали номера

Ще в 2004 році нашим кореспондентам вдалося поспілкуватися з 16-річним Василем Ломаченком - на той час новоспеченим чемпіоном Європи серед юніорів. Сьогодні журналісти "Товариша Одещини" знову побували у Білгород-Дністровському і поспілкувалися з батьком і тренером Анатолієм Миколайовичем, ну і, звичайно ж, із самим володарем олімпійського золота, найкращим боксером Олімпіади-2008 у Пекіні - Василем Ломаченком.
 
2004 рік: Ломаченко - чемпіон Європи

У Білгород-Дністровському добре знають спортивну сім'ю Ломаченків: мама Тетяна Михайлівна - тренер з акробатики, тато Анатолій Миколайович - тренер з боксу, син Василь - чемпіон Європи з боксу серед юніорів, дочка Анастасія - майстер спорту міжнародного класу з акробатики.

...2004 рік. Вечірнє тренування у боксерському клубі "Аккерман" - старій, непримітній, не опалюваній взимку споруді. У самому клубі - холодному, без душу, а тим більше сауни, без буфету і без нормально обладнаних роздягалень, тренувалися хлопчаки, і серед них - майбутні чемпіони. Хлопці зосереджено працюють, не звертаючи увагу ні на кого, крім тренера. Тренування йде практично без перерви, а строгий тренер з секундоміром у руці ретельно відмірює час на виконання чергової вправи. Минає приблизно година, і він відпускає хлопців на снаряди.

- Зараз ви вже можете з ними поспілкуватися, - дозволяє Анатолій Миколайович.

Василь Ломаченко, що став переможцем першості Європи на чемпіонаті з боксу серед юніорів, зовсім не відчуває себе "зіркою". Такий же скромний, стриманий хлопчина, як і його товариші з команди.

- У шість років я вперше вийшов на ринг. Тоді була матчева зустріч, - розповідає майбутній олімпійський чемпіон. - Виступали бійці років 15-16-ти. Але тато знайшов ще одного такого ж маленького, як я. Бокс мені сподобався.

Шістнадцятирічний Василь розповів, як старанно готувався до чемпіонату Європи-2004. Мовляв, у той час, як його друзі відпочивали на морі, йому доводилося вставати о 7-й ранку і йти на тренування, а увечері - ще одне. Але молодий боксер був готовий жертвувати багато чим заради своєї мети, адже вже тоді, в 2004 році, його мрією була Олімпіада...

Спорт у сім'ї Ломаченків ні в якому разі не примусовий. Батько сімейства розповідає, що перш за все батьки хотіли прищепити дітям любов до спорту, до здорового способу життя.

- Вони самі для себе вибрали цю дорогу, а ми просто допомагаємо їм досягти мети, - говорить Анатолій Ломаченко. - Будь-яка людина - по духу спортсмен, адже кожен прагне виявити себе з кращого боку, перемогти. У цьому і є значення змагання - стати першим. Я з дитинства займався спортом, і знаю, яка завзятість потрібна, щоб дістатися до мети.

Але згодом батько шістнадцятирічного чемпіона Європи рішуче заявив, що головне для Василя - успішно закінчити педучилище і вступити до університету, не забуваючи при цьому про тренування. Учився Вася Ломаченко без трійок, ретельно вивчаючи психологію, анатомію, біологію і англійську...

- Якщо поспілкуватися з чемпіоном у будь-якому виді спорту, то можна переконатися, що це людина гармонійно розвинута - говорить батько. - Талант завжди багатогранний. У нас багато спортсменів, які і в музиці розбираються, і в живописі. Якщо зациклитися на одному лише спорті, далеко не підеш.

Минуло чотири роки...

Після чотирьох років Василь Ломаченко став не лише срібним призером Чемпіонату світу, але й олімпійським чемпіоном Пекіна. Але можна сміливо сказати, що сам чемпіон і його тато-тренер Анатолій Миколайович аніскільки не змінилися - така ж внутрішня сила, відвертість в спілкуванні і, в той же час, - така ж стриманість і скромність.

Батько спортивної сім'ї розповідає, що після закінчення Олімпіади дім Ломаченків був повний гостей - усі раділи перемозі.

- Ми пишаємося тим, що на весь світ Василь прославив саме наше маленьке стародавнє місто - Білгород-Дністровський, - говорить Анатолій Миколайович. - Знаєте, ми давно могли переїхати і в Росію, і в Молдову (були запрошення, там нам пропонували і квартири, і машини, і всі умови для навчання), але ми залишилися в своєму місті.

Зараз перед чемпіоном постане вибір: залишитися в любительському боксі чи піти у професійний. Але глава сім'ї твердо сказав, що вибір буде винятково за Василем, і ніякого тиску з боку тренера і батька не буде.

- Моя найбільша мрія - зробити з сина справжню людину, щоб не було соромно дивитися у вічі людям, - говорить батько.

Сам олімпійський чемпіон Василь Ломаченко, студент вже четвертого курсу факультету фізвиховання Південноукраїнського педагогічного університету ім. К. Ушинського розповів, що дуже втомився після Пекіна, проте повідомив, що 20 вересня розпочинається чемпіонат України, до якого вже треба готуватися, а через два місяці відбудеться чемпіонат Європи в Англії. Знову по два-три тренування на день.

Що ж до умов для тренувань, за словами Анатолія Ломаченка, вони як і раніше залишають бажати кращого. Хоча в клубі "Аккерман" і зроблено косметичний ремонт, вже є роздягальні, але душу немає, немає парної, яка була б дуже до речі. Немає підсобних приміщень для інвентарю, його складають просто в фойє. Немає нормального приміщення, куди могли б заходити гості.

- Хоча, знаєте, я так скажу: умови у нас божеські - ми займаємося не просто неба, маємо дах над головою і не мерзнемо. Хоча хочеться, звичайно, тренуватися у кращих умовах. Але як я можу вимагати у влади кращий зал, тоді як зарплати у людей мізерні, а в країні багато соціальних проблем.

Тренер упевнений, що спорт повинні брати під крило ті люди, у яких є гроші. І не можна розмежовувати дворовий футбол і професійний спортклуб, адже головне не результат, а здоров'я людей. Анатолій Ломаченко сказав, що поки спорт в Україні, так би мовити, на голодному пайку, доти спортивну славу Україні приноситимуть не завдяки, а всупереч...

- Зараз нас, наприклад, запрошують до мера Одеси на прийом. Будуть поздоровлення. А до Олімпіади всі одесити, хто отримав олімпійські ліцензії (тобто пройшли на Олімпіаду), з січня по серпень отримували міські стипендії - по 4 тисячі гривень на місяць, - говорить тренер з Білгород-Дністровського. - Кільком же таку стипендію не призначили. Нам сказали: у вас же немає одеської прописки. А зараз, коли Василь став олімпійським чемпіоном, у багатьох ЗМІ його називають одеситом. А він ніколи не був одеситом, він - білгород-дністровець. Зробити крок, коли став чемпіоном, може багато хто, а от підставити плече, коли важко - далеко не всі. Залишається лише дивуватися таланту наших земляків, які всупереч всьому прославляють нашу не завжди вдячну вітчизну на весь світ.

"От так от влада допомагає ..."

Міська влада повідомила, що можливо прийме рішення про надання допомоги у розвитку боксерського клубу "Аккерман", який після перемоги Василя став уже міжнародним надбанням. Після Олімпіади нарешті згадали, що Білгород-Дністровській - спортивне місто. Наприклад, один із колишніх вихованців Білгород-Дністровської ДЮСШ з легкої атлетики Віктор Кузнєцов (зараз він тренується десь під Києвом) теж був учасником Олімпіади-2008, виступав у потрійному стрибку і вийшов у фінал.

Перший секретар Білгород-Дністровського міськкому СПУ Микола ДИМОВ приєднався до щирих поздоровлень на адресу Василя Ломаченка і розповів про останні ініціативи соціалістів у організації спортивного життя міста. Соціалісти регулярно організують масові спортивні змагання. Щороку проводиться турнір пам'яті судді міжнародної категорії по настільному тенісу Якова Худиша. Недавно члени СПУ стали співзасновниками шахового турніру, присвяченого пам'яті редактора газети "Советское Приднестровье" Олександра Орлова. - Можливо, перемога Василя Ломаченка змусить владу поглянути по-новому на розвиток фізкультури і спорту. На мою думку, місцеві чиновники не докладають активних зусиль до створення нормальних умов для розвитку фізкультури і спорту, - говорить соціаліст. - Досить заглянути в спортзал Ломаченка. Та й у інших спортивних спорудах не все благополучно. У аварійному стані перебуває, наприклад, і центральний стадіон.

А з останнім ситуація взагалі цікава. Почалися заняття у школі, а учні міської спортивної школи залишилися без тренувального стадіону. За словами Миколи Димова, цьому сприяв міськвиконком своєю бездіяльністю. А історія тут така. Кілька років тому цей стадіон було передано в оренду рибкомбінату. Через борги підприємства стадіон перейшов знову до міськвиконкому. Влада для його розвитку вклала кошти, зокрема, на полі для міні-футболу поклали штучне покриття. Але деякі "ділки" від рибкомбінату вподобали "ласий" шматок землі в 1,3 га... Вони вирішили використовувати його на свій розсуд і вже почали зривати штучне покриття. Колектив ДСШ намагався захистити свої права. Міська організація СПУ їх підтримала. Почався судовий розгляд. Але в суд від міськвиконкому ніхто не з'являвся. Соціалістам довелося зайняти більш жорстку позицію. Міськком СПУ разом із громадськістю організували пікетування міськвиконкому. До пікетувальників змушений був вийти секретар міськвиконкому Олександр Македонський. Він показав звернення до силових структур щодо захисту прав громади на стадіон. Поки триває судовий розгляд, стадіон захищений огорожею, а майбутніх чемпіонів позбавили змоги займатися спортом...

- Можливо, хоч слава Василя приверне увагу влади до спортивних проблем, - говорить Микола Димов. - Адже Василь - перший в історії нашого міста олімпійський чемпіон.

Олена МАЗУР
Лариса БОРИСОВА
Одеська обл.