Друга полоса

Тези з виступу на засіданні Політвиконкому СПУ

Можна робити висновок, що з точки зору теорії суспільного розвитку та її складових СПУ спирається на наукову базу марксизму, використовує перевірені практикою її положення, коригує оцінки, висновки і пропозиції на основі аналізу причинно-наслідкових зв'язків у сучасних суспільних процесах. Особливості згаданих корекцій пояснюються перехідним характером перемін в Україні, регресивним, переважно хаотичним курсом, вибраним існуючою владою, та певною пасивністю населення.

Нас не може тішити те, що фактично жодна з існуючих в Україні партій у своїй діяльності не використовує, не розробляє і не аналізує закономірності розвитку суспільства на науковій основі. Спостерігається сліпе слідування (або абстрактна критика) ідеї лібералізації, за якою приховується вузький інтерес великого бізнесу з усіма неминучими наслідками, тим більше, в умовах глобалізації. Черговий урок такого наслідку бачимо в розгортанні світової соціально-економічної кризи.

Забезпечення розвитку суспільства в напрямку демократичного соціалізму можливе при якнайширшому запровадженні (особливо у сфері відносин виробництва, розподілу та споживання) трудових начал, коли рівень достатку кожного визначатиметься кількістю і якістю затраченої праці, а сама праця буде головним фактором оцінки таких категорій, як товар, товарні відносини, прибуток, вартість, ціна та ін. В умовах світового (і меншого масштабу) поділу праці, при функціонуванні приватної, колективної і суспільної власності, при домінуванні практики привласнення створеної працею додаткової вартості на підставі не трудового вкладу, а на підставі власності на засоби виробництва та ресурси (а ще власності, здобутої сумнівним шляхом, через криміналізацію влади в тому числі), - в цих умовах відстоювати згадані начала та запроваджувати фрагменти таких начал винятково складно. Складно і тому, що комплексного бачення переходу до нової якості суспільних відносин не розроблено ні в теорії, ні на практиці. Маємо лише фрагменти цієї якості в Україні і за кордоном (т.зв. народні підприємства, колективні господарства, кращі зразки кредитних та інших спілок, товариства та спілки співвласників), знаємо ефективні форми демократизації економіки через кооперацію, оренду, погодинну оплату праці.

Є підстави обурюватися з приводу нашої пасивності при теоретичному обгрунтуванні, відставанні в розробці теорії. Бо й справді, теоретична рада партії фактично не працює, як і комісія ПР, функції її зведені до аналізу пропозицій щодо поправок до Програми СПУ. Обурюватися в тому числі й тому, що замість конкретної роботи в цьому напрямку ми витрачали зусилля і час на організацію (з одного боку) чи нейтралізацію впливу (з іншого боку) демагогічних дискусій стосовно браку теоретичної роботи. Ініціатори таких дискусій тепер в інших партіях, вони, сподіваюся, збагатять суспільну думку теоретичними новаціями.

Водночас, трагічно сприймати згадане відставання не слід. Теорія і практика - речі діалектично поєднані. Ми не раз були свідками плачевних наслідків відірваності теорії від практики. Інколи своєчасна оцінка явища, що відповідає ідеї соціальної справедливості, узагальнення сукупності таких явищ дає позитивне зрушення в суспільному розвитку, набуває ознак теорії, її науково-практичного обгрунтування. Цим методом потрібно користуватися.

Переміни, що спостерігаються за майже два десятиліття незалежної України, дають багато аргументів для вибору і пропаганди шляху до демократичного соціалізму. З точки зору аналізу, узагальнень і передбачень, соціалісти були і залишаються на вістрі суспільної думки. Це позитив. Але чи стало наше знання фактором суспільного розвитку? Відповідь може бути скромною: далеко не повною мірою. Причина того в незабезпеченні єдності теоретичної, ідеологічної, масово-політичної і організаційної роботи. В сконцентрованому вигляді подолання цього негативу має означати, що кожен член партії чи хоч би її активіст повинен бути носієм ідеї, її переконаним пропагандистом і організатором людей на забезпечення потрібних їм перемін. Це інший стан партії, її вища якість. А в цьому напрямку недоліків у нас більше, ніж здобутків.

У нас є хороша Програма, її доповнення для сучасних потреб - "Справедлива Україна", є проект передвиборної програми та варіанти концепцій чи менш масштабних розробок щодо промисловості, сільського господарства і землі, ідеологічної роботи, комунальної сфери, системи державного управління, створення різного профілю товариств, спілок. Є розроблені карти проблем регіонального змісту. На підставі концепції ідеологічної роботи визначені форми і методи агітаційно-пропагандистської та масово-політичної роботи, затверджено і частково виконується перспективний план навчання ідеологічного активу, рекомендована тематика навчання в системі політосвіти. Проведені семінари-наради в центрі і в усіх областях на відповідну тему. Це дало змогу дещо систематизувати слушні пропозиції, використати кращий досвід, знайти шляхи до конкретизації ідеологічної роботи, її прагматичного спрямування. Випробувані різні методики організації різноманітних акцій на захист інтересів громадян. Маємо фрагменти, епізоди поєднання різних сторін партійної роботи, демонстрування тим самим сутності партії за означенням. Але, повторюю, це епізоди, зразки, а потрібен живий, динамічний процес, який вирізнятиме партію, робитиме її лідером суспільного життя. Це мета, якої треба досягти.

Протягом періоду останніх п'ятнадцяти-двадцяти місяців відпрацьовувалася методика досягнення поставленої мети. Вона викладена в доповідях та постановах з'їздів, засідань Політрад і політвиконкомів. Повторювати їх навряд чи є потреба на засіданнях ПВК, тим більше, що ми аналізуємо стан цієї роботи. А він нас задовольняти не може.

Одне, що не викликає сумніву, - для впливу партії на суспільство, на політичні уподобання громадян і їх поведінку потрібно займатися справами, які безпосередньо зачіпають інтереси громадян, організовувати їх на захист цих інтересів. Це потребує відповідних підходів, професійного знання суті проблем, технологічності, результативності пропонованих заходів та пропагандистського закріплення проведеної роботи у свідомості громадян. В умовах обмеженого доступу до ЗМІ опозиційній непарламентській партії не існує іншого способу зафіксувати в суспільній свідомості свою присутність в політичному просторі, свою потрібність людям як гаранта досяжності пропагованих перспектив.

Не випадково зміст усіх складових партійної діяльності ми прив'язуємо до вирішення прагматичних завдань, найперше, входження у владні структури. Це зрозуміло, інакше функціонування партії втрачає сенс. Можна мати ідеальну програму, навіть донести її до широкого загалу, але не організувавши людей, не вирішивши питання влади, нічого не добитися для реалізації програми на практиці.

На кожній зустрічі в різних куточках України люди ставлять в першу чергу питання, що стосуються соціальної сфери: зайнятості, зарплати, пенсійного забезпечення, комунальних тарифів.., раз-по-раз посилаючись на відсутність справедливості. Вони сприймають зустрічні закиди на зразок: "Що ж ви задаєте нам, соціалістам, такі питання, висловлюєте претензії, а голосуєте за лібералів, товстосумів, купуєтесь і продаєтесь?" Для дискусії такий поворот ефективний, бо змушує аудиторію задуматись. Але назагал він мало що дає, бо не в докорах справа, а в потребі ту ж аудиторію, а ще більше всіх людей, яких в аудиторію не збереш, переконати в єдино правильній ідеї соціальної справедливості, в можливості її досягнення при допомозі соціалістів, в необхідності голосувати за них. Тому ціла низка завдань, які виникають при цьому, зв'язуються в комплекс партійної роботи, де теорія, ідеологія і організаційні речі зводяться до позиції нашого конкретного активіста, до його уміння і бажання переконувати, відібрати прихильників, зберегти їхні симпатії, привести на виборчі дільниці і захистити їхні голоси.

Саме тому кожна наша вимога в сенсі забезпечення необхідного результату стосується не тільки чергових політичних завдань, боротьби за владу, наприклад, а й змісту партійної роботи загалом, кожної її складової зокрема.

Візьмемо для прикладу вимогу, зафіксовану Постановою ПР про створення на кожній ділянці та в районній ланці бази даних, відомостей про людей, з якими (і через яких) варто працювати з виборцями. Це члени партії, діти війни, наші передплатники, активісти в гуртожитках, представники спілок власників паїв, кредитних спілок, жіночої та молодіжної організацій.

Знати цих людей на дільниці, в населеному пункті та районі слід обов'язково. Адже для них (і через них) можна реалізувати те, що стосується використання наметів, листівок, банерів... будь-яких форм агітації і пропаганди. Причому, наша вимога до активу не є надзвичайним відкриттям. Поїхали до партійних побратимів в Угорщину наші активісти з Полтавщини і ще раз переконалися: ті ведуть агітацію не загалом, а працюють зі своїм електоратом, маючи для того реальну базу даних в кожній адміністративній одиниці, знаючи до десятих процента рівень очікуваної підтримки партії. В наших умовах "демократії" треба знати цей рівень до сотих частин, а ще більше - вміти результат захистити.

З огляду на такі потреби очевидним стає недолік у нашій роботі - брак навчання активу.

Не так давно спільно з керівниками ОК ми вивчали кращий досвід роботи громадських приймалень партії. Він підтвердив доцільність і ефективність методів, рекомендованих Політрадою. Ефективність там, де в приймальнях справи людей розглядали наші небайдужі активісти. В яких прийом громадян лише розпочинав той комунікативний зв'язок, який через регулярні контакти (допомога з позовною заявою, адвокатські послуги, передплата газети, висловлювання міркування щодо, скажімо, концепції земельних відносин і т. ін.) робить звичайного скаржника нашим прибічником і агітатором, а часто - і членом партії.

Нам насправді треба серйозно зайнятися професіоналізацією роботи в партії. Не в сенсі штатної (платної) роботи, а для підготовки кадрів, які хочуть і вміють займатися агітаційною, пропагандистською, організаторською роботою. І будуть нею займатися кваліфіковано.

Ми домовлялися про навчання відповідальних за виборчі дільниці за схемою: вивчення і обмін досвідом тих, хто забезпечив найкращий результат на минулих виборах, потім передача його всім, долученим до цієї справи. Потребують підготовки і активісти, котрі займаються іншими напрямками діяльності партії. А найперше, підвищувати кваліфікацію треба секретарям партійних комітетів. Ми, принаймні, повинні спілкуватись однією мовою, однаково розуміти завдання, предмети впливу, засоби, методику.

Треба, нарешті, визначитись із секретарем ПР з питань ідеології, зорієнтувати партійні газети на поширення кращого досвіду в різних напрямках, що збагачують арсенал партійного впливу.

Стан справ у партії, рівень довіри до неї, одержані результати на попередніх виборах вимагають від нас уважно проаналізувати розстановку кадрів, диференційовано підійти до організації наступних кампаній. Треба зробити ретельний аналіз по дільницях, населених пунктах, комітетах. Якщо протягом двох кампаній наші активісти забезпечили, умовно кажучи, стабільний і певною мірою позитивний, придатний для росту результат (скажімо, >2% підтримки), слід створити реєстр кадрів, налагодити з цими людьми контакт і розрахунок вести, покладаючись на них. З тими, хто в області, районі, дільниці з різних причин (частіше від невміння чи небажання) не здатен змінити ситуацію, - з ними не варто витрачати зусиль і ресурсів (маючи, між іншим, на увазі, що ресурси будуть обмежені). Цих людей треба замінити тепер, а кампанію вести на основі традиційних прийомів, використовуючи засоби партійного впливу.

На таку ревізію і підготовку у нас є близько трьох місяців. Ми повинні створити кістяк виборчої машини, де найважливіше місце займатимуть перевірені активісти партії. У випадку зміни виборчого законодавства (ймовірність того не повністю втрачена) логіка кампанії буде іншою, але її кістяк - персональний актив - залишиться однаковим. З того треба виходити.

Це стосується і президентської кампанії, яка, за багатьма симптомами, йтиме поперед парламентської. Це, на мій погляд, не кращий варіант, але не ми його вибираємо. В будь-якому разі, треба використати резерв часу, що утворився.

Треба розуміти, що у "двійку" на президентській кампанії нам потрапити складно. Є стереотипи, інерція суспільної думки, є адмінресурс і шахрайство. Такі, на жаль, реальності. Завдання бачу в тому, щоб будучи суб'єктом кампанії, партія за свого кандидата зібрала достойну підтримку, аби консолідувати партію і електорат, відкрити перспективу повернення партії в парламент і владу взагалі.

Виходячи з цього завдання, треба приймати оптимальні рішення. На з'їзді ми визначили варіант кандидування в президентській кампанії і назвали прізвище - В.Семенюк-Самсоненко. Шкода, що з різних причин, часом із неузгодженості при організації зустрічей в областях, ми не зовсім ефективно розпорядилися часом. Були й інші, від присутніх тут менш залежні причини, в т.ч. зв'язані з колотнечею, організованою "оновлювачами" з мотивів, що тепер стають яснішими.

Врешті, це обставини, їх треба враховувати. Але завдання при тому не змінюється - ми зобов'язані в короткий строк створити систему, яка при обмежених фінансово-матеріальних ресурсах дозволить виконати найважливіше на сьогодні завдання - повернути партію в парламент. Щоб користуючись його умовами, нести в суспільство наші ідеї, полегшити можливість їх пропаганди, на законодавчому рівні відстоювати правила, корисні для народу.

В наступному номері "Товариш" опублікує Постанову СПУ "Про теоретичну, ідеологічну та масово-політичну діяльність партії на сучасному етапі".