П'ята полоса

ЛИСТИ ЧИТАЧІВ
 
"Пан веліли не пускать!"

Звертаюся до вас як дитина війни і як колишній керівник колгоспу в селі Пустовіти. Наше село було одним із найкращих. Кажу без перебільшення. Люди в нас дуже працьовиті. Це завдяки їм наше село з дуже відсталого до війни перетворилося на гарне й заможне. Я розумію, що таких сіл, як у нас, в Україні було чимало, і вважаю величезним гріхом влади все те, що вона з ними зробила.

Я все-таки повернуся до рідного села. Наш колгосп мав 3 тис. га орної землі, на якій вирощували зерно, цукрові буряки, кормові культури. Ми мали 90 тис. курей, 3 тис. голів великої рогатої худоби, з них 1200 дійних корів. Вирощували 22 тис. т цукрових буряків, 7 тис. т зерна, половину продавали. Виробляли 3500 т молока, 400 т м'яса, 6 млн шт. яєць. Колгосп утримував усю соціальну сферу. На кошти господарства збудували середню школу, один із найкращих у районі дитячий садок. Ми навіть мали власний Будинок ветеранів, де доживали самотні. Його також повністю забезпечувало господарство. Усім селом ми побудували будинки для спеціалістів, які прибували до нас на роботу. Звели також церкву, культурно-спортивний комплекс, фельдшерсько-акушерський пункт, заасфальтували дороги. На 600 дворів мали 400 телефонів. Одним із перших у районі - ще 1991 року - село було газифіковане. І все це зроблено за підтримки селян. Це завдяки їм було за що будувати.

А це - люди покоління, що нині має статус дітей війни. У селі їх залишилося майже 180 осіб. Більшість немічні, деякі з двома ціпками ходять. Це люди, які пережили холод і голод 1947-го, були голі й босі, росли напівсиротами або й повними сиротами. Це вони винесли на своїх плечах увесь тягар повоєнного періоду, підняли господарство, зробили його заможним. І як же з ними повелася держава? Свого часу Соціалістична партія України все зробила, аби дітей війни підтримати - і морально, і матеріально. Відпрацювали закон, домоглися його ухвалення Верховною Радою. Була надія, що про дітей війни подбає держава, як вони на це заслуговують. Що ж робить уряд Тимошенко? Своїм рішенням зменшує надбавки до пенсій з 30 до 10%, відтак обкрадає кожну дитину війни більш як на 100 грн. Зате на кожному перехресті Тимошенко кричить про свої заслуги, якщо додає до пенсії по 70 коп. Я вже мовчу про брехливі обіцянки Прем'єра щодо виплати тисячі гривень зі вкладів населення в Ощадбанк Союзу. А скільки нам локшини на вуха вішають, мало не щодня розповідаючи, що завдяки цьому уряду "жити стає краще й веселіше".

Але повернімося до дітей війни. Вони не витримали постійної наруги з боку влади й почали гуртуватися, захищати свої права, об'єднуватися в осередки за політичними інтересами. Так виникла ідея про створення "Всеукраїнської партії "Дітей війни". 30 травня було заплановано провести збори дітей війни. Люди зібралися біля культурно-спортивного комплексу. Але яким було наше здивування, коли з'ясувалося, що двері до приміщення зачинено і, незважаючи на попередні домовленості, ніхто нас не збирається туди пускати. Директор Будинку культури, щоправда, прийшла вибачитися за те, що їй не дозволили відчинити людям двері. Хто ж не дозволив?

Виявляється, директор ТОВ (раніше це була спілка, а тепер дуже зручно названо - товариство з обмеженою відповідальністю. Щоправда, хто за що при цьому відповідає?). Це він заявив: "Не пущать!". Мовляв, нехай заплатять за оренду приміщення. Люди зрозуміли, що це така відмовка влади, яка нібито дбає про них, аби не гуртувалися, аби не захищали своїх інтересів від тимошенко та ющенків. Але якщо й відмовка, то все одно обурлива. Яка оренда? Хіба не ці люди будували культурно-спортивний комплекс? У своєму господарстві, для себе, своїх дітей і онуків. А тепер платити? А хто заплатить? Лідія Єгорівна, яка ледве прийшла, спираючись на два ціпка? Чи Іван Андрійович, який у 12 років став інвалідом - йому відрізало ногу, коли підносив воду косарям? Чи круглий сирота Петро Чалий, чи напівсирота Олексій Гуленко... Хто знає, як тяжко вони виростали, ставали на ноги, як колгосп їм допомагав, а вони будували і колгосп, і село. Але кому це нині цікаво? Недарма кажуть: не буде з хама пана. Хам - він хамом і залишається.

А тепер новий керівник, який на хвилі "демократизації" прийшов до влади, керує так, що в колишньому сильному господарстві, як то кажуть, ні дзьоба, ні хвоста... Тваринницькі ферми розвалено, розкрадено. Соціальна сфера зруйнована. Дороги не ремонтуються. Ставки роздали в приватні руки. По одному з найкращих сіл району неначе катком хто пройшовся. Старі люди доживають. А молодь де? Уся в Києві, бо ж у селі немає роботи. Село скочується до розрухи повоєнного періоду.

А ви кажете: "Не пускать!" Боїтеся ви народу, боїтеся навіть слово правдиве почути. Але це вам не допоможе. Обманути людей можна раз, можна - двічі, якщо вже бути дуже спритним. Але народ не віритиме вам постійно. І слово своє скаже. На виборах. Принаймні, ми таки створили осередок партії "Дітей війни". Незважаючи на будь-які заборони. Казатимемо людям правду й боротимемося за неї.

Пенсіонер, дитина війни
Василь КРИК
с. Пустовіти Черкаської обл.

"Ми все бідніємо, а кількість мільйонерів зростає"

На сторінках одеських газет були опубліковані запитання читачів: "Чому за опалювання ми маємо сплачувати й улітку?" і "За що платимо влітку?". На питання одеситів відповідав фінансовий директор КП "Теплопостачання м. Одеси" Михайло Коваленко. Адміністратор зіслався на постанову Кабміну України  1267 від 24.10.2007 р., що зобов'язує теплозабезпечувальні підприємства перейти на двоставковий тариф, за яким з 01.01.2009 р. споживачі мають оплачувати послугу за подану теплову енергію. А також сплачувати абонплату, спрямовану на утримання комунального підприємства. Як розуміти абонплату за підключення до теплової системи?

Стягнення абонплати економічно, а тим паче законодавчо, необгрунтовано і є відкритим грабежем населення з боку місцевої влади з подачі уряду України. За надані послуги комунальним підприємствам ми сплачуємо, згідно з даними лічильників або встановленими нормами споживання. Споживачі за свій рахунок проводять внутрішньоквартирний ремонт систем постачання, замінюють, пристрої. Мешканці багатоквартирного будинку самотужки утримують внутрішньобудинкові мережі, що складаються із засувок, кранів, труб, приладів. Якщо на них ще "повісити" утримання внутрішньоміських кабельних ліній, ліній електропередач, міську газотранспортну систему, а потім і ГТС всієї України, де ж узяти гроші споживачам, якщо пенсія становить 650-950 грн і зарплата - 1500 грн? Якщо ми свої витрати на утримання внутрішньоквартирних комунікацій бачимо й контролюємо, то стягнення з нас грошей на утримання КП контролю не підлягає і є "чорною дірою".

Приклад: міська влада регулярно інформує і нагадує про суму боргів населення за оплату послуг ЖКГ, але жодного разу не називали суму, яку щомісяця сплачують, вистоюючи по 2 години в чергах біля кас, літні люди. Якщо частина населення за теплоенергію винна 170 млн грн, а друга частина 170 млн сплатила (а за словами директора КП у пресі, на "косметичний ремонт теплотраси треба 20 млн грн, а їх немає"), то куди пішли ті проплачені 170 млн? І чому з них не узяли на "косметику"? Верховна Рада ухвалила закон, за яким на реформацію ЖКГ виділили 23 млрд грн. З них на розвиток і реконструкцію теплопостачання - 2,85 млрд. Одеська міська влада дала дозвіл КП "Теплопостачання м. Одеси" на отримання кредиту в сумі 22 млн євро для вдосконалення і ремонту систем теплопостачання. І ми дивуємося, звідки в нас мільйонери беруться... Ми все бідніємо, штовхаємося в чергах біля кас, останнє несемо, щоб боржниками не бути - і, що образливо... це назавжди. При такому грошовому харчуванні Кабінету Міністрів має бути соромно своїми постановами стягувати останнє у пенсіонерів, бідних, безробітних. Чому зі всіх комунальних підприємств така "милість" саме до теплоенергетиків?

Коли в Києві було підвищено тарифи на комунпослуги, Президент, Прем'єр-міністр і навіть районний суд виступили на захист киян-споживачів і заборонили міській владі підвищувати тарифи. Водночас Одеса, що завдяки міській владі посідає перше місце в Україні за вартістю комунальних послуг, залишилася обділена увагою і захистом таких високих осіб держави. Наче ми не свої, не рідні. Адже в нас зарплати менші за київські, а оплата набагато вища.

Я як пенсіонер дуже стурбований тим, що мене, як і значну частину населення, держава підвела до межі виживання. Ціни на продукти знову зростуть, ціни на газ підвищаться до європейських. А отже - і на комунпослуги; на черзі подорожчання електроенергії, і таких здорожінь-"сюрпризів" буде стільки, що в багатьох не витримають серце і шлунок.

Якщо в Росії прем'єр-міністр пообіцяв підвищити пенсії на 50%, то наша Юлія Тимошенко втішила обіцянкою, що зарплати і пенсії не зменшать. Чому нас, що сумлінно пропрацювали, по суті, все своє життя, "посилають" по довідки на отримання субсидій? Це довідки, які підтверджують нашу убогість, довідки, що дають право на подаяння. Будь-яке чергове підвищення цін, тарифів з боку уряду - це додаткова реєстрація зубожілих, але з довідкою. Як доживати віку?

В.Г. ДУБОВЕЦЬ
м. Одеса

Ведуча рубрики Ірина ШУВАЛОВА