Інші матеріали номера

Василь Жеребятьєв, учасник французького руху Опору в роки війни, а згодом - багаторічний керівник Рівненської залізничної лікарні, врятував тисячі людських життів. У березні цього року йому виповнилося 88 років, та на Рівненщині Василя Васильовича досі знають як висококваліфікованого лікаря, талановитого керівника та організатора.
 
"Кулеметний професор"

Війна не пожаліла їхню родину, забрала життя найдорожчих людей. У Василя Жеребятьєва досі зберігається як священна реліквія написаний олівцем лист від брата Олександра матері: "Сьогодні я вирушаю на дуже складну і відповідальну операцію. Не плач, рідна... Якщо твій син загине, то знай, що це за щастя твоє і твого народу...". Ці рядки були останньою звісткою від нього. Старший брат Микола був тяжко поранений під Сталінградом. Чоловік сестри Ганни загинув у повітряному бою на Далекому Сході. А самого Жеребятьєва початок війни застав на Карельському перешийку, де він служив заступником політрука на прикордонній заставі. Впродовж місяця застава вела бої з ворогом, і на цій ділянці кордону йому не вдалося зрушити ні на крок, поки туди не були кинуті значні бойові сили фашистів.

Бій на початку листопада 1943 року був особливо важким: тут Жеребятьєв отримав поранення та контузію. Підрозділ, у якому він служив, потрапив у вороже кільце, а потім - у полон. Полонених доставили в концтабір в Умані. Тримали в закритих приміщеннях, не випускаючи на свіже повітря. Згодом полонені побували у Перемишлі, Ченстохові (Польща). Вже звідти Василь Жеребятьєв потрапив до групи солдатів, яких відправляли на роботу до Франції. Полонених завантажили у товарні вагони, обтягнуті колючим дротом, та й в дорогу... Молоді бійці продумували різні варіанти втечі. Перша спроба закінчилася невдачею: конвой передчасно виявив випиляні дошки вагона, за що полонених добряче побили. Та за слушної нагоди хлопці знову спробували втекти, і того разу вдало. Згодом через місцевих жителів встановили зв'язок з французькими партизанами - їх батальйон "Бальтазар" діяв у департаменті Шер, провінції Бері та далі на схід - до самої Бургундії. Очолював його капітан Юбер.

- О, ви майстри на всі руки! - дивувались французи вмінням наших бійців. - Ти, камрад Базіль (прізвисько Жеребятьєва), - справжній кулеметний професор.

У батальйоні були французи, росіяни, поляки, іспанці, бельгійці, алжирці. Інтернаціональним був і склад розвідувальної групи, до якої належав Жеребятьєв.

Глибоке враження на місцеве населення (і на фашистів теж) справила операція зі знищення залізничного моста в місті Буржі. Французи Лоней і Метеньє, поляк Дембинський і Жеребятьєв серед білого дня приїхали на автомобілі в район диверсії, крадькома наблизились до моста, безшумно "зняли" вартового і приступили до мінування. Почувся стукіт коліс двох маневрових паровозів, які наближались до моста. Під прикриттям вогню своїх товаришів Жеребятьєв закінчив закладення вибухівки, сірником підпалив бікфордів шнур, і за кілька хвилин від моста залишились самі уламки. Партизани захопили обидва паровози, обеззброїли німців і спрямували паровози в прірву. Не менш небезпечною операцією було знищення моста "Чотирьох вітрів" на лінії Бурж - Сен-Флоран.

Василь Васильович пригадує, як одного разу йому довелося бути парламентером, коли Перший народний полк (у який переріс батальйон "Бальтазар") вів переговори про капітуляцію фашистського гарнізону одного з міст поблизу Діжона. А коли після закінчення війни вулицями Гренобля проходили під червоними прапорами загони радянських учасників партизанського руху у Франції, їх вітали тисячі людей. Так вдячна Франція проводжала на батьківщину товаришів по зброї.

Родина лікарів

Займаючись організацією радянського збірного пункту у Франції, Василь Васильович зустрів свою майбутню дружину Анастасію Данилівну, яка працювала медичною сестрою у військовому госпіталі.

- Ми познайомились, покохали одне одного, а після закінчення війни я пообіцяв приїхати до неї, - зізнається Жеребятьєв. - І дотримав слова, залишив свій рідний Тамбовський край.

А Анастасія на той час уже продовжувала навчання у Львівському медінституті. Тож Василь Васильович вирішив разом із нею освоювати ази лікарської справи.

Справжнім подвигом стала і праця молодого лікаря Жеребятьєва у щойно створеному рівненському онкологічному диспансері. Онкологія тоді тільки почала розвиватися, можливість лікуватися радіоактивними променями мали лише пацієнти клінік у Києві та Львові. Василь Жеребятьєв разом з інженером Василем Селенком для рівненської лікарні власноруч сконструював свинцевий контейнер, що дало змогу застосовувати для місцевих онкохворих нові радіоактивні препарати. Під наглядом Василя Васильовича добудовували Рівненську залізничну лікарню, яка потім за його керівництва стала найкращим медичним закладом серед залізничних лікарень колишнього Радянського Союзу. За свою лікарську практику Жеребятьєв зробив тисячі операцій. Сотням жінок він повернув радість материнства.

Покійна дружина Василя Васильовича, лікар-рентгенолог Анастасія Овдієнко, теж набула неабиякого досвіду у своїй справі. Тому їхня донька Ніна згодом також обрала професію лікаря.

- Якось під час переклички на лекції доцент зупинився на моєму прізвищі і запитав про батька, - розповідає лікар-кардіолог Ніна Василівна. - А потім оголосив: шановні колеги, перед вами донька одного з найкращих хірургів, з якими я мав честь оперувати. Так приємно було!

Час плине невблаганно. Нині Василь Васильович живе своїми спогадами. Сам прибирає в домі, любить дивитися телевізор, слухати радіо, час від часу виходить на прогулянку. Останніми роками на парад до Дня Перемоги ходить із сином Олександром.

- Там завжди дарують квіти, обіймають, кажуть приємні слова, а головне - пам'ятають про нас, - каже ветеран.

Зоряна КРАСЬКО
Рівненська обл.