Четверта полоса

Нещодавно на сторінках спеціального випуску "Комсомольськой правды" було опубліковане інтерв'ю з Сергієм Тігіпком - одним із ймовірних кандидатів у президенти. Інтерв'ю стосувалося стану та перспектив аграрного комплексу України. Газета "Товариш" постійно тримає руку на пульсі цієї теми, публікуючи оцінки фахівців агропромислового комплексу. Напередодні виборчої кампанії багато політиків звертаються до аграріїв, розповідають про антикризові заходи та обіцяють відродження сільського господарства, розраховуючи таким чином завоювати "голосову" прихильність селян. Щоправда, не завжди "рятівники" достатньою мірою ознайомлені з реаліями життя українського села й почасти оперують неправдивою інформацією, перекручують факти, аби лишень схилити довірливого селянина на свій бік.
 
АПК - чорна діра?

Погодьтеся, чого варте лише приписування найбільшого врожаю зернових вдалій політиці уряду. Аграрій, що безпосередньо працює на землі, може твердо запевнити, що відносно непоганих, але не рекордних, результатів в останні два роки було досягнуто не завдяки, а всупереч діям влади. Безсумнівно, серед політиків є багато освічених людей, талановитих менеджерів та економістів, але не завжди вони знають реальний стан речей. Трапляється, що вони дезінформують населення, самі того не усвідомлюючи.

Прокоментувати згадане інтерв'ю в "Комсомолке" погодилася людина, досвід роботи якої в аграрному комплексі складався не за один десяток років на посадах спеціаліста і керівника районного й обласного рівнів. Журналісти "Товариша" вкотре звертаються до секретаря Політради СПУ Михайла МЕЛЬНИЧУКА, аби з'ясувати, чи мають нині українці доступ до правдивої інформації щодо реального стану речей на селі, і поцікавитися, чого насправді зараз потребує АПК України.

- Мій досвід дає всі підстави не погодитися із деякими моментами цього інтерв'ю. Якщо згадувати часи Радянського Союзу, то сільське господарство зовсім не було "чорною дірою", в яку, мовляв, держава вливала мільярди, а натомість нічого не отримувала. Ця галузь справді мала з боку держави серйозну підтримку. І полягала вона не в дотаціях, а в тому, що було постійне держзамовлення на вироблену селянами продукцію, а також - гарантування фіксованих закупівельних цін. Безумовно, саме це стимулювало до розвитку виробництва, і на території нашої країни були тисячі господарств із рентабельністю 45-55%. А своєю чергою стабільна, вигідна ціна на аграрну продукцію визначала доступні ціни на продукти харчування. Це по-перше. А по-друге, в інтерв'ю політик сам собі заперечує, згадуючи про скорочення поголів'я ВРХ з 25 млн наприкінці 1980-х до 5 млн голів зараз. Тоді українські виробники забезпечували експорт і в нинішні країни СНД, і в країни далекого зарубіжжя, а нині ми перетворилися на імпортера сільськогосподарської продукції.

Лишити АПК без дотацій і пільг?

Респондент "Комсомолки" впевнений, що треба скасувати всі пільги та дотації для підприємств сільського господарства, як прибуткових, так і неефективних. За його словами, обсяг виробництва в рослинництві досяг рівня 1990 року, і рентабельність наразі становить понад 20%, а подекуди на окремих підприємствах узагалі 80-120%. Мовляв, такі дотацій не потребують. Водночас є села, де ще діють КСП, які здебільшого є збитковими. І чомусь ці збитки мусить покривати держава. Як стверджує політик, коштом скасування пільг і дотацій могло би вивільнитися до бюджету 25-30 млрд грн.

- По-перше, треба зазначити, що високі збори зернових останніх років зумовлені передусім не підвищенням ефективності виробництва, а розширенням посівних площ. Вигідно - посіяв і зібрав. Говорячи про високий вал зерна, замовчується ситуація щодо іншої продукції, яку без допомоги держави виробляти неможливо. Безумовно, зернове виробництво може мати високу рентабельність. Але ж рік на рік не випадає, багато залежить від погоди, та й грунти потребують сівозміни. Тому більшість аграрних підприємств у світі є комплексними, займаються різними напрямами виробництва, аби забезпечити собі стабільність. Без такої комплексності, якої в Україні тепер немає, слова про середню рентабельність навіть на рівні 20% - безпідставні. По-друге, хто респондентові сказав, що в Україні досі діють КСП? Їх уже давно немає. А щодо збиткових підприємств, то через недолугу політику уряду в сфері АПК за останні роки приблизно 80% підприємств почали неефективно працювати, опинившися на межі існування. То що, усіх залишити без підтримки? А де ж подінуться люди, які там працювали, яким коштом вони годуватимуть сім'ї? Де братимуться продукти харчування в Україні? І по-третє, звідки взялася цифра 25-30 млрд, якщо дотації в сільське господарство, згідно з бюджетом-2009, не перевищують 4 млрд? Це при тому, що АПК сам є потужним джерелом наповнення бюджету. Скажімо, станом на 1 липня 2009 року від підприємств АПК до держбюджету надійшло 7,7 млрд податкових платежів. До Пенсійного фонду - 1,35 млрд. Про що це свідчить? А про те, що, попри недолугість політики влади, агропромисловий комплекс виживає, а вкладені дотації повертаються державі. В чому ж проявляється логіка скасування дотацій?

На думку Михайла Мельничука, в інтерв'ю слушно зазначається, що далеко не завжди державні дотації досягають своїх цілей. Але звинувачувати аграрія в тому, що він "краде" власні ж гроші, не лише неетично, а й нелогічно. Соціаліст переконаний, що треба створити жорсткий контроль над шляхом кожної дотованої державою гривні, від бюджету до виробника, аби гроші доходили до села, а не осідали в кабінетах аграрних відомств.

До того ж варто мати на увазі, що дотації в європейських країнах і державна допомога у нас суттєво відрізняються.

- Підтримка може бути неефективною, якщо система її забезпечення не продумана, контроль слабкий, а апетити чиновників великі. Приміром, у Європі держава гарантує агровиробнику, що закупить у нього певний обсяг продукції за фіксованою ціною. Усе, що підприємець виробить понад це замовлення, держава дотує, аби аграрій не мав збитків, і реалізує вже за меншою ціною. Таким чином поповнюється стратегічний запас країни свіжим продуктом (скажімо, м'ясом), а на експорт, в ту саму Україну, йде давніша продукція. І таку систему аж ніяк не можна назвати боротьбою з перевиробництвом, як зазначається в згаданому інтерв'ю. Таким чином забезпечується стабільність і впевненість у завтрашньому дні, - наголошує Михайло Мельничук. - Що ж до України, то в нас система дотацій настільки непрозора, настільки корумпована, що дуже часто гроші просто не доходять до села. Як можна звинувачувати українського селянина в неефективному використанні дотацій, якщо він не може навіть з упевненістю розпланувати бюджет свого підприємства? У Європі дотації надходять системно: виробив, відзвітував, отримав дотацію. А що відбувається в Україні? Скажімо, виробник реалізував 100 т м'яса в І кварталі, а дотацію може одержати взагалі наступного року, і ще не факт, що отримає. Чи може він ефективно планувати розвиток свого господарства? Зверніть увагу, всі програми підтримки аграрного сектору чомусь передбачають виділення коштів лише в ІV кварталі, тобто тоді, коли селянин залишений без обігових грошей і готового плану на майбутній рік. Звісно, йому ці кошти необхідні, але ложка потрібна до обіду - перед початком жнив чи осінніх польових робіт. Безперечно, нинішня українська система дотацій є руйнівною для аграрного сектору. І хіба вирішиться проблема скасуванням державної допомоги? Наголошую ще раз: український АПК потребує не радикальних змін, а продуманого реформування.

Як розповів Михайло Васильович, перебуваючи у владі, соціалісти постійно ініціювали законопроекти, спрямовані на підтримку внутрішнього товаровиробника, блокували ухвалення постанов щодо розширення імпорту тієї продукції, яка може вироблятися на території України. Але попри все, держава, допомагаючи наближеним до влади імпортерам, починала завозити цукор, м'ясо, молочну продукцію, знищуючи таким чином власні підприємства. За словами соціаліста, на імпорті продуктів харчування посадовці наживають мільярди гривень, так само, як і на розкраданні державної підтримки внутрішнього виробника. "Це не "економічний абсурд", а абсурд української влади", - вважає Мельничук.

Земельне питання

В інтерв'ю порушується ще одне актуальне для українського села питання - ринок землі. Приватної власності на землю у нас ніби й нема, але триметрові паркани на мальовничих околицях великих міст ростуть мов гриби після дощу. Той безлад, який зараз спостерігається, є результатом насамперед законодавчої неврегульованості земельних відносин. Пайовики поставлені в такі умови, що у відчаї мусять продавати документи на свої наділи за безцінь або ж здавати землю в багаторічну оренду. Землероби через недолугу урядову політику відмовляються від полів, таким чином у нас "гуляють" майже 15 млн га орних площ. Чому це відбувається? Чи можливе скасування мораторію найближчим часом?

- Як можна оцінювати 40 млн гектарів орної української землі у 200 млрд дол.? Та за оцінками відомих світових експертів, приблизна ціна українських чорноземів сягає 3 трлн дол. З цієї цифри треба виходити, а не з тієї, яка зазначається в інтерв'ю. Вона орієнтує селянина на те, щоб він продавав свою землю за безцінь. Якщо говорити про двісті мільярдів, то нічого не буде вартувати потужній світовій компанії одноосібно придбати всі чорноземи України. Треба лише знайти ефективного реалізатора, а хто ж це, якщо не нинішня українська влада? - запитує Михайло Мельничук. - Сподіваюся, що до цього не дійде. Буде великою помилкою, якщо мораторій буде знято не за умовами, які пропонують соціалісти. Тобто ми допускаємо, що українська земля, маючи відповідну ціну, перебуває в ринкових умовах. Але єдиним суб'єктом ринку при тому має бути держава, закуповуючи через Державний земельний банк наділи в селян за справедливою ціною. Саме держава мусить стати ефективним орендодавцем, щоб українська земля продуктивно працювала, - упевнений соціаліст. - Чи варто заперечувати, що в нас є "чорний" ринок землі? Певно що є. Але в нас є Президент, у нас є уряд, правоохоронні органи... То чому ж іще не зафіксовано жодного випадку порушення кримінальної справи і притягнення до відповідальності тих, хто незаконно захопив уже понад 5 млн га української землі? Така в нас влада, тому й ладу в державі немає.

Селянам лишається одне - чекати на ту владу, яка зрозуміє, що село - це справді колиска України, і підтримуватиме його не проголошенням року села чи "проривом", а конкретними реформами, залученням європейського досвіду, а головне - запровадить відповідальність чиновників перед громадою.

Але чекати - мало. Треба таку владу творити, підтримуючи соціалістів.

Віктор ЦАРЕНОК