П'ята полоса

За роки війни йому довелося служити і в морфлоті, і в піхоті. Готували юнака і в десантники, але на війні солдат собі не належить. Куди посилали, там і воював. Ветеран Олександр Терещенко був під Сталінградом і дійшов до Берліна. Звичайно, під час короткої розмови не можна розповісти про всі тяготи й випробування, які довелося перенести солдату. Але головне, що попри випробування кулями, голодом і холодом, втрати найближчих друзів, несамовите прагнення знищити ворога допомогло вижити...

Народився Олександр Терещенко у 1922 році на станції Білопілля. У сім'ї було четверо дітей; жили "слабенько" - недоїдали. Коли розпочалася війна, хлопець працював кочегаром на залізничному транспорті. Пройшов комісію, яка винесла вердикт - на флот. Спочатку було навчання у школі військово-повітряних сил Чорноморського флоту. Після її закінчення сержант Терещенко служив у Анапі - обслуговував швидкісні літаки, оснащені реактивними снарядами. З гордістю згадує, як одного разу довелося заправляти машину самого адмірала Кузнецова.

У 1942 році аеродром в Анапі німці розбомбили вщент. Після цього молодого воїна направили у Саратов, де готували роту десантників, але згодом доля розпорядилася інакше, і Олександр потрапив в окрему роту особливого кулеметного батальйону, який рухався на Сталінград.

Сталінградська битва була вирішальною у Другій світовій війні. Перемога Радянської Армії над німецько-фашистськими військами під Сталінградом - одна з найбільш славних сторінок літопису Великої Вітчизняної війни. 200 днів і ночей - з 17 липня 1942 року до 2 лютого 1943 року - тривала пекельна сутичка, безупинно зростала напруга сил з обох сторін. Ветеран згадує, як на підступах до Сталінграда в обороні стояли мадяри та румуни, а завданням особливого кулеметного батальйону було "розтріпати" ці редути.

- Ми кинулися в атаку з криками "Ура!". Бійка була страшна. Кругом свистіли кулі, розривалися снаряди. Я думав, що тут для мене війна й скінчиться, - такого шквалу вогню з обох сторін не бачив протягом всього часу, що воював, - розповідає Олександр Арсентійович.

У цьому бою його було поранено в плече, але після перев'язки нашвидкуруч воїн продовжував нищити ворога. А справжнє пекло було попереду, коли підійшли до кургану... "Висота 102,0" - так було позначено Мамаїв курган на всіх тогочасних воєнних картах. Його називали головною висотою Росії. З цієї позиції увесь Сталінград був, мов на долоні - зрозуміло, наскільки важливою була ця висота. Вершина кургану багато разів переходила з рук у руки, а північно-східні його схили міцно утримували радянські воїни протягом усього періоду бойових дій.

- Коли підійшли до кургану, нас, наче дощем, поливали кулями. Тільки кинуть роту - і нема. Як косою скосили. Горіла земля. Курган наче обвуглився, від жорстокого вогню земля на ньому перемішалася із залізними осколками й кров'ю. Я поранений стояв у обороні, а німці йшли у наступ. Ми "косили" їх з кулемета, а далі... не пам'ятаю - контузило.

Таким запам'ятався бій за 102-гу висоту Олександру Терещенку. Після поранення воїн лікувався у госпіталі в Баку, після одужання був направлений на фронт. З боями дійшов до Німеччини. Був двічі поранений. Закінчив бойовий шлях у Берліні, де довелося також лікуватися у шпиталі. Каже, осколки ще й досі дзвенять у голові...

За мужність і героїзм, проявлені в боях, Олександра Арсентійовича Терещенка нагороджено двома орденами Вітчизняної війни, медаллю "За взяття Берліна", медаллю Жукова та іншими відзнаками.

Людмила КРУТЬКО