Шоста полоса

ЛИСТИ ЧИТАЧІВ
 
 
"ХАЙ ЖИВЕ БЕЗЗАКОННЯ!"
 
"Душу й тіло ми положим за нашу свободу!"
(З Гімну вільної і незалежної держави Україна)

Україна сьогодні перетворилася на державу беззаконня. Це факт. В державі під виглядом необхідного атрибута демократії - незалежних судів, створена каста "недоторканних" з величезними грошима і правами, зв'язками, довічним статусом, свого роду - масонська ложа зі специфічними правилами гри, абсолютно закритим для суспільства внутрішнім функціонуванням, жорстокими і прагматичними "хрещеними батьками" - "паханами", які за потреби легко фізично знищать будь-кого, хто постане у Них на шляху.

Звісно, немає правил без винятків. Скрізь є романтики і чесні люди, але в даному випадку я говорю про об'єктивно створену Систему, підтвердження ефективності якої ми бачимо і відчуваємо на собі щодня. На Них працює влада, засоби масової інформації, правоохоронні органи, депутати всіх рівнів. У "специфічній" Одеській області вони створюють "сім'ї", які посідають ключові посади в органах влади і фактично керують цілим регіоном, навіть не перебуваючи при цьому на посадах перших осіб.

Сьогодні серйозно говорити про якусь Справедливість серед громадян України стало поганим тоном, оскільки всі знають, що усі найгарніші слова сьогодні - це абсолютний, добре проплачений популізм. Тобто - понти.

Політики навчилися гарно віщати, робити розумне, щире обличчя і переконливо розмахувати руками, але за цим, як правило, немає нічого, окрім прагнення заробити грошей і бажання будь-яким шляхом прийти до влади, тобто - до годівниці, щоб відпрацювати Їхні гроші, наблизитися до Них, поїсти з Їхньої руки.

Уже назавжди пішло в історію гасло революційних романтиків "бандитам - тюрми", його змінило більш земне і зрозуміле "бабло" перемагає зло". В черговий раз чудово підтверджені українським досвідом "помаранчевої революції" вічні істини, що належать перу Жоржа Жака Дантона - "Революції завжди пожирають своїх дітей" - і Отто фон Бісмарка - "Революції готують генії, роблять романтики, а користуються плодами - негідники", де в ролі дітей і романтиків виступили "лохи", тобто половина жителів України, повіривши в справедливість, а плоди, як завжди, "пожали" Вони.

І у владу сьогодні йдуть в своїй більшості тільки для того, щоб заробити більше "бабла" і наблизитися до касти "недоторканних", при цьому обов'язковою умовою стало твердити на кожному кутку мантру про "професіоналів у владі", доводячи місто, район, область, державу до повного економічного краху.

Нас всіх вже давним-давно продали і зрадили, цілу державу зробили "лохами". Кажучи про те, що в демократичній державі Україні останньою інстанцією є суд - ми розуміємо, що саме сьогодні проста людина ніколи і ні за яких обставин (якщо їй, звичайно, не дозволять Вони) не зможе виграти суд проти українських нуворишів, які з будь-яким "пересічним українцем" можуть зробити все що завгодно: вбити, задавити автомобілем, розорити в суді, узяти під варту із надуманої причини і згноїти у в'язниці.

Гласність і свобода слова, якою ми так захоплюємося, стали порожнім звуком, за яким нічого не настає. За цим "досягненням" української демократії теж чітко проглядаються хитрі очі "посівальників" з їхніми величезними грошима і правами.

Система свідомо перетворила людей на рабів, на "тварюк тремтячих", які вже ні в що не вірять і основною метою яких стало будь-що заробити якомога більше грошей, "рвонути клочину" в "господарів життя". А там - або пан, або пропав...

Сьогодні всі ми знову живемо за "зонівським" принципом "не вір, не бійся, не проси", який реально повернувся до нас із сталінського 1937 року. Незалежно від того, розуміємо ми це чи ні.

У справедливого царя вже не вірять, в революцію - теж. Ідеї як такої - немає. Тих романтиків Справедливості, правозахисників у справжньому значенні цього слова в Одеській області можна перерахувати на пальцях однієї руки. І всі вони, навіть тішачи себе своєю самостійністю, чесністю і незаангажованістю, знаходяться під цілковитим контролем у "контори глибокого буріння", яка нікуди не поділася, а перейшла на фінансування до Них, бандитів і влади (що іноді - одне й те саме). А всі правдолюби, як правило, сьогодні ходять під "дамокловим мечем" беззаконня доти, поки не влізуть в Їхні гроші, павучі справи Їхньої "сім'ї".

Правозахисникам поки дозволяють говорити, писати скарги, ходити на прийоми до сателітів "недоторканних". Доти, поки Їм це не набридне. А потім з'явиться вибір - або гроші й спокійне, повне комфорту, слави і визнання сите життя під Їхнім заступництвом, або каток беззаконня, де забезпечений "вовчий білет" правдошукачеві та його сім'ї на всю решту життя, де повне банкрутство і в'язниця постійно знаходяться за правим плечем правдошукача, а у разі подальшого його інтересу до Їхньої діяльності - шанси залишитися живим дорівнюють нулю.

Віддати життя за Ідею в Україні насправді вже ніхто не хоче, оскільки ніхто ні в що вже не вірить. Люди стали прагматиками в гіршому значенні цього слова, і для цього сьогодні в Україні є всі підстави.

Ідея покласти "душу й тіло за нашу свободу" перетворилася на один з піар-ходів "недоторканних", оскільки "душу й тіло за нашу свободу" повинні покласти ми, а при владі завжди залишаться Вони. А Їм насправді потрібна тільки одна свобода - від, як вони говорять, "бидла", тобто від нас з вами.

І горе сьогодні тим, хто повірить, що можна перемогти в Україні корупцію і реально почне проти неї боротися. Їх Система знищить...

Але... Осоружно жити під контролем цих павуків, дивитися на їхні відгодовані пики, відчувати своє безсилля. Й іноді людське прокидається, і людина стає Людиною, Божим творінням, рівною серед рівних.

І тоді трапляється те, що відрізняє людину від тварини: свідомий протест проти Їхніх грошей, Їхніх зв'язків, Їхньої влади. Це доля дуже небагатьох, одиниць серед сотень тисяч людей, які попри все повстають проти Системи. І тоді убік відходять відчуття безвихідності й страху, логіка великих грошей і власного добробуту, людина стає сміливою, вільною і веселою, стає Людиною.

Член національної Спілки
журналістів України,
депутат Ананьївської
районної ради
Володимир СЄДОВ
м. Ананьїв Одеської обл.

"ДАМО ТАКІЙ ВЛАДІ ВІДКОША!"

Здрастуйте, шановна редакціє газети "Товариш"!

Пише вам пенсіонерка з Одеської області Лахнова Тамара Василівна. На всіх виборах, які тільки були в самостійній Україні, я голосувала за соціалістів, оскільки розумію, що тільки ця партія турбується про народ і що лідер цієї партії Олександр Олександрович Мороз - найпорядніший український політик.

Ми з чоловіком обоє - діти війни, пропрацювали в одній організації по 40 із гаком років. За радянськими законами заробили по 132 карбованці пенсії кожний, чого цілком вистачило б нам на життя за тими нормальними цінами, які тоді були. Слава Богу, виховали двох дочок і дали їм безплатну вищу освіту. Тепер, як я розумію, це велика проблема для пересічних людей. Але нам навіть у кошмарному сні не могло наснитися, що нас спіткає на старості років. Чоловік мій ще замолоду постраждав в автомобільній аварії, але при радвладі йому систематично давали можливість оздоровитися, і він допрацював до пенсії, тобто до 1996 року. Тепер же лікування стало для нас великою проблемою, внаслідок чого він став інвалідом першої групи, оскільки пропонували операцію на хребті за тисячу доларів, що нам, звичайно, не по кишені. Зараз їздить на колясці, майже половина пенсії йде на ліки. Минулого року я намагалася отримати "Юлину тисячу", але де там мені було пробитися, щоб вчасно зареєструватися - були такі черги, приїжджали хто як міг - з вечора, ночами чергували, а вранці до дверей Ощадбанку не можна було навіть підступитися. Про це, звичайно, всі знають, не я одна це пишу. Пішла я в райдержадміністрацію, щоб допомогли, оскільки наш голова сільради ніяк не сприяв пенсіонерам. Направили мене до заступника голови райдержадміністрації Яриловця, він мене ввічливо вислухав і сказав, що днями буде у нас в сільраді й допоможе таким, як ми, оформити потрібні документи, але ми його так і не дочекалися. А в селі нашому не ми одні такі, є люди самотні, лежачі хворі, яким ця тисяча ой як потрібна була. На нашу думку, влада повинна була реєстрацію починати передусім з пенсіонерів та інвалідів, а також тих, у кого були невеликі суми на книжках. У мене, наприклад, усього 441 грн, і у чоловіка 1000 грн. Зареєструвалася я тільки з третьої спроби, 8 серпня 2008 року, коли вже і грошей не давали, і черг не було. А коли поверталася на автовокзал, знепритомніла, потрапила в лікарню - спочатку в районну, потім в обласну. При обстеженні виявили у мене серйозне захворювання серця і великий камінь в жовчному міхурі. Треба було робити операцію, на яку кардіолог згоди не давав, а вдома - інвалід, що також вимагає лікування і догляду. Поки я перебувала в лікарні, діти були з ним у відпустці, коли відпустка скінчилася, я повернулася додому, доліковувалася амбулаторно в своїй дільничній лікарні. Ніякої операції не робила, сиджу на дієті й сподіваюся на Божу милість, хоча лікарі попереджали, що все може кінчитися дуже погано. Ось чого я добилася замість "Юлиної тисячі", діти на моє лікування витратили, напевно, утричі більше.

Тепер про землю. Минулого року приходить до нас працівник нашої сільради і говорить, що треба приватизувати присадибну ділянку. Ми, як законослухняні громадяни, зібрали всі документи, заплатили 465 гривень в банку на розрахунковий рахунок приватній фірмі й почали чекати, коли ж нам видадуть державний акт на землю. А потім прочитали в газеті про те, що ті, хто живе на одному місці 15-20 років, а також інваліди - не повинні платити. Коли я звернулася в районний комітет по землі з питанням, чому з нас узяли гроші (адже ми живемо в нашому будинку вже майже 40 років, і чоловік - інвалід), мені відповіли, що закон цей вийшов у 2002 році - плюс до цієї цифри 15 років, так що безкоштовно ми матимемо право в 2017 році. Цікава виходить арифметика: отже, ми, хворі й старі, зобов'язані дожити до 2017-го? Це ж справжнісіньке знущання над людьми, справжнісінький геноцид власного народу. Коли ж я заїкнулася про те, чи повинні платити інваліди, то почула у відповідь: "А що, думаєте, бюджет за вас платитиме?" Одна з жінок, що стояла в черзі, спитала, коли ж вони отримають акт на землю - адже чекають вже три роки! Їй відповіли: "Будете чекати ще п'ять років". Мабуть, те, що Тимошенко обіцяє, що всі отримають акти через місяць і безкоштовно - це така ж "правда", як і всі її обіцянки.

Подали ми в суд на Пенсійний фонд щодо грошей, які влада заборгувала нам як дітям війни. Що ж це за влада, яка не виконує закони? Мало того, що вкрали наші заощадження, так і дітям війни не хочуть віддати належне за законом. Люди добрі, досить терпіти! Дамо такій владі відкоша!

Тамара Василівна ЛАХНОВА
c. Жовтень Одеської обл.

Ведуча рубрики Ірина ШУВАЛОВА. Нагадуємо адресу редакції: 01021, м. Київ-21, а/с 266, "Товариш". З нетерпінням чекаємо на ваші листи!