Третя полоса

Останнім часом різні ЗМІ рясніли повідомленнями про громадські форуми, що відбувалися нібито від Львова до Луганська. Під різним виглядом - чи то зборів трудових колективів, чи то зібрань регіональної еліти, чи то форумів інтелігенції, але кінцевий результат був одностайним. У резолюціях цих зібрань містилося одне - підтримати кандидатуру чинного Прем'єр-міністра на майбутніх президентських виборах.

Зрозуміло, як відбувається масова підтримка кандидата, що займає одну з провідних посад у державі, на загальних зборах трудових колективів, під пильним оком керівництва. Але коли до масового "одобрямса" вдаються люди, які претендують на звання совісті та розуму нації, то від такого дійства залишається гіркий і неприємний присмак.

Від часу свого становлення у окремий суспільний прошарок, інтелігенція, як носій передових ідеалів, швидко й гнучко реагувала на всі неправди та несправедливості, що виникали у соціумі. Загострене почуття справедливості та готовність відстоювати гнаних і принижених - ось головні якості, які були притаманні інтелігенції у громадсько-політичній діяльності протягом всього її існування.

Виконуючи свою просвітницько-виховну функцію в суспільстві, люди інтелектуальної праці, і тільки вони, несуть головний тягар щодо підвищення освітньо-культурного рівня народу. Працюючи на науково-педагогічній ниві, ці люди мають докладати всіх зусиль, аби підростаюче покоління отримало не тільки глибокі й грунтовні фахові знання, але й мало власний погляд та власну громадянську позицію, часом відмінну від офіційної пропаганди. У такому вихованні самостійно мислячих громадян і лежить основна соціальна відповідальність інтелігенції.

Натомість в Україні спостерігаємо зовсім іншу картину. Ректори вищих навчальних закладів, прізвищами яких заповнені всі резолюції цих форумів, як дресировані мавпи, закликають голосувати за визначеного наперед кандидата. Як це буде втілюватись на практиці - відомо кожному, хто має відношення до спільноти ВНЗ. Ректор висловить свої "побажання" щодо результатів голосування, а далі його підлеглі підуть "переконувати" студентство звичним арсеналом методів - від "батога" - тривіальної загрози "відрахування за неуспішність" та непоселення в гуртожиток у зв'язку із "відсутністю місць" до "пряника" - влаштування всіляких розважальних конкурсів та матеріального заохочення студентських активістів. Ось так в реальності виглядатиме реалізація "побажань" інтелігенції, висловлених на цих зібраннях.

Такі інтелектуали у даному випадку завдають колосальної шкоди, ламаючи студентство через коліно та вбиваючи у молоді віру в ідеали (якими б вони не були). І потім жодними лекціями про свободу чи громадянське суспільство не зможуть достукатися до цієї молоді, тим більше - змусити повірити у реальність подібних речей. Бо авторитет інтелігента грунтується не на правильності того, що він каже, а на тому, як він сам відповідає тим речам, які проголошує.

Після подібних акцій стає зрозуміло, чому інколи слово "інтелігент" вживається як лайливе. Але справжніми інтелігентами у цій ситуації будуть ті, хто знайде в себе особисту та громадянську мужність не виконувати того, що вирішив той чи інший "форум", не агітувати на лекціях чи в позанавчальний час за "потрібного" кандидата. У цьому спротиві й буде народжуватися суспільство, де буде цінуватися особиста думка кожного, де позиція людини буде вільно висловлюватися, без огляду на "начальство". І чим більше буде такого спротиву, явного чи прихованого, тим швидше ми наблизимося до ідеалів свободи та справедливості.

Ростислав СЕГЕДА
оглядач