Четверта полоса

З початком виборчої кампанії кількість друкованої продукції, що "на халяву" роздають українцям, перевищує всі мислимі розміри. Від нав'язливої реклами "добрих" кандидатів нормальній людині просто нікуди подітися. А рівень поваги до газетного слова в цей час, на жаль, неухильно знижується. Деякі політики навіть намагаються жартувати над собою, але виходить у них це якось фальшиво й незграбно. Наприклад, Володимир Литвин радить дотримуватися рекомендацій професора Преображенського - і не читати зранку газет. Однак цитування цієї фрази кандидатом у президенти примусило знехтувати порадою Філіпа Філіповича, й особливо старанно узятися за вивчення агітпродукції вищезгаданого персонажа.

І вже перше уважне прочитання агітматеріалів спікера наштовхнуло на один факт - у штабі кандидата, який полюбляє де треба й де не треба підкреслювати свій зв'язок з історією, працюють люди, які абсолютно не знають історії. І це свідчить про непрофесіоналізм його команди.

Для прикладу - спеціальний випуск "народної газети" "Час Литвина" за листопад цього року, де кандидат вітає селян з їхнім святом. На першій шпальті чорним по білому написано: "Під час Першої світової війни гітлерівці вивозили з окупованих країн найцінніше...". Дозвольте, які гітлерівці в Першій світовій війні? Невже журналісти цієї газети не мають елементарного уявлення про історію? І якщо таких помилок припускається команда людини, яка намагається позиціонувати себе як захисник селян, то говорити про кваліфікованих фахівців у штабі спікера не випадає.

Такий ляпсус у газеті, де над цією найгрубішою помилкою пишається сам усміхнений кандидат, має призвести до того, що Литвинові-історику від сорому треба, як мінімум, з'їсти кілька цих злощасних номерів. Але це тільки в тому випадку, якщо в людини була б совість. Тобто нашого героя це не стосується. Оскільки наукова діяльність академіка Володимира Литвина в середовищі професійних істориків викликає досить неоднозначну реакцію.

Пригадаємо скандальне "реферування" (простіше кажучи - списування) роботи Т. Карозерса про формування громадянського суспільства, коли наш академік безсоромно "передрав" роботу американського вченого й підписав її своїм ім'ям. Потім, щоправда, були туманні вибачення.

Можна почитати блискучий аналіз "наукової" роботи академіка, зроблений Олексієм Толочком й Наталією Яковенко у статті "Потрапили в історію" ("Критика" 7-8 2006 року), в якій показується, що в багатьох "працях" Литвина є цілі шматки погано відредагованого тексту інших авторів, причому без посилання на першоджерело. Та й писати товстелезні книжки, будучи активним політиком, навряд чи можливо, оскільки часу просто немає. У цьому випадку щодо нашого героя доречно навести афоризм, народжений у наших наукових колах: "Ви пишете книги? - Ні. Я їх тільки підписую".

Одне слово, до цього академіка в історичному цеху ставлення досить суперечливе, і від поголовної критики його рятують хіба що високі посади в політиці.

Показова помилка в агітаційній газеті Володимира Литвина - це лакмусовий папірець усієї його наукової, точніше "псевдонаукової" діяльності. І безсовісне ставлення до чужої інтелектуальної власності якнайкраще характеризує цю людину.

Щодо іншої рекламної продукції спікера, то, прочитавши його листівку-портрет, з'ясував для себе цікавий факт.

Виявляється, що "експерти вважають його (Литвина) найефективнішим очільником ВР за весь час її існування". Ось так. Ні більше, ні менше! Які експерти і за якими показниками вимірювали ефективність роботи керівника парламенту - про це листівка соромливо замовчує. Що ж, не зазначати джерела - це, як видно, вже відпрацьований прийом кандидата, багато разів випробуваний на "науковому" шляху. Свій "історичний" досвід написання текстів Володимир Литвин успішно переносить у велику політику. Папір, на жаль, стерпить усе.

Ростислав СЕГЕДА,
оглядач