Четверта полоса

Регулярні заняття спортом - одна з основних складових здорового способу життя. Лідер Соціалістичної партії України відомий не тільки як політик, але і як людина, яка постійно підтримує спортивну форму і здатна дати фору будь-кому з кандидатів у президенти. В сьогоднішньому інтерв'ю Олександр Мороз постає перед читачем не просто державним і громадським діячем, а й людиною, яка гостро відчуває проблеми спорту в нашій країні.

- Олександре Олександровичу, відомо, що Ви, будучи Головою Верховної Ради, всіляко сприяли розвиткові спорту в Україні. А самі Ви займаєтеся (або займалися в молодості) спортом? Яким спортом займаються члени Вашої родини?

- У середині 90-х курируванням спортивних структур займатися було непрестижно. Але ситуація вимагала зміни ставлення з боку влади до цієї важливої сфери суспільного життя.

На Олімпіаді-94 Володимир Кличко став чемпіоном з боксу в суперважкій вазі. Для безлічі людей такий результат був несподіваним через слабку інформацію про бокс, про спорт взагалі. І результатом, який тішив самолюбство: ніколи ще білий спортсмен не вигравав такий титул. Та ще наш!

А Федерація боксу і кікбоксингу була "безгосподарною", відстоювати її інтереси було нікому. Спортсмени звернулися до мене. Я погодився. Що доводилося робити - питання другорядне, але через два роки я був нагороджений медаллю Європейської асоціації боксерів. Цей вид спорту швидко переходив на професійні рейки. З'явився престиж, поліпшилося фінансове становище. Прийшли й інші президенти.

Замолоду я мав спортивні розряди з кількох видів: боротьби, футболу, настільного тенісу, шахів (хоч це спорт особливий). У зрілому віці захоплювався плаванням, бігом. Все життя щодня займаюся ранковою зарядкою. "Заряджаюсь" у прямому розумінні цього слова, щоб легше переносити денні навантаження. Знаю, що мої обсяги вправ під час фіззарядки мало хто зможе повторити. Але це особисто вироблені підходи, рекомендацій нікому не даю. Керуюся при цьому принципом Валерія Брумеля - "Подолай себе!", і своїм - "Нікому нічого не доводь - доведи собі!".

Щодня займаються зарядкою дочки, стежать за фізичною формою зяті. Внуки (їх у мене п'ятеро) захоплюються боксом, боротьбою, атлетичною гімнастикою, плаванням. Молодша - Лія - вчиться в школі І.Дерюгіної. Чемпіонкою, думаю, не стане, але до спорту буде прив'язана.

- Які основні проблеми українського спорту Ви бачите? Багато які з них накопичувалися упродовж років. Як швидко, по-вашому, можна їх вирішити?

- Головна проблема - занепад масового спорту через байдужість до нього держави. Спортивні змагання повинні бути святом. Видовищним, масовим, постійним. Для цього потрібні кадри, бюджетне фінансування, спортивні споруди, змінені навчальні плани у школах і вузах.

Посилатися на бідність держави, кризу та інше не варто. У 30-х роках минулого сторіччя і після війни держбюджет не був багатим. Але спорт був культом. Без повороту держави до цієї теми ситуація не зміниться. Адже за нею криється безліч проблем, які спортом, фізкультурою можна змінити або повністю зняти.

Усі ми "споживаємо" вуличну рекламу. Протягом років бачу там заклики до відпочинку, легкого дозвілля, престижних товарів (курорти, казино, авто, годинники тощо). До речі, молотки, лопати, пили не рекламуються. А у Фінляндії, наприклад, на білбордах бачив портрети лижників, плавців, штангістів, що прославили свою батьківщину. Може і тому фіни живуть краще?

Є багато супутніх проблем. Одна з них - сутність професійного спорту, використання там волонтерів з-за кордону. У футболі, баскетболі, зокрема. Думаю, у всьому повинна бути міра. Бокс, скажімо, також частково професійний вид. Але як сприйняли б співвітчизники, якби від України на рингу виступав, скажімо, бразилець або румун? Давайте разом пошукаємо відповідь на це і йому подібні питання.

- В'ячеслав Євмінов, винахідник чудової методики лікування хвороб спини, відзначив дивну тенденцію: чим більше грошей виділяють на сферу охорони здоров'я, тим більше стає хворих. Як розірвати це зачароване коло?

- Дошка Євмінова, до речі, недешева. Знаю, купував. Не думаю, що згадана залежність є характерною для нинішньої ситуації в Україні, оскільки фінансування мізерне.

Якщо ж міркувати абстрактно, то збільшення фінансування медицини веде до більш повного виявлення захворювань. Це впливає на статистику.

Але ще більше впливає загальна ситуація в суспільстві та країні і послідовне, на жаль, погіршення стану навколишнього середовища. Збільшення фінансування медицини відстає від рівня і сутності втручання людини в природу. Це також тема для аналізу і аргументованих висновків.

Розірвати зачароване коло можна підвищуючи роль держави у вирішенні комплексу питань життєдіяльності суспільства, де природоохоронна сфера одержуватиме необхідну (і зростаючу) увагу. Чиста вода, переробка відходів, розвиток оздоровниць... Це не приватна справа.

Природно, щоб змінювати політику держави, потрібно змінювати політиків. Але ця тема ближча для інших видань.

- Скажіть як кандидат в президенти: що Ви плануєте зробити для спортивної галузі країни? Взагалі, наскільки повноважень Президента вистачить, щоб змінити занедбану ситуацію із спортивною індустрією і спортом в Україні?

- Президент має достатньо повноважень для впливу на ситуацію. Наприклад, на формування бюджету країни, в необхідних випадках - на орієнтування спонсорів. На стимулювання виробництва велосипедів, лиж, м'ячів та іншого інвентаря. На постановку спортивної роботи в школах і в армії. На розстановку кадрів у силових структурах. Щоб головнокомандуючий і будь-який генерал міг особисто продемонструвати фізичні якості, необхідні військовослужбовцю (пробачте за деталі, щоб за дві хвилини міг, наприклад, присісти 60 разів, зробити "підйом переворотом" тощо).

Кілька років тому я зустрічався з командним складом Інституту сухопутних військ в Одесі. Начальник і його заступники - майстри спорту, які зберегли свою фізичну форму. При таких офіцерах є виправданими слова - "ще не вмерла Україна...".

Неодноразово звертався до міністра оборони, до В.Ющенка. Але інститут перевели до Львова, як розпорядилися чудовою базою в Одесі - мені невідомо. Чому унікальні кадри до Львова не поїхали, думаю, нескладно здогадатися. Також нескладно прорахувати втрати для обороноздатності країни, для підготовки офіцерського корпусу. Буває і такий вплив Президента.

- Від учасників Пекінської олімпіади доводилося чути, що олімпійські нагороди нашої збірної часто були отримані не завдяки турботі держави про спорт, а швидше всупереч ій. В основному медалі - це результат абсолютної самовіддачі тренерів і спортсменів своїй справі. Як, по-вашому, держава повинна піклуватися про олімпійців і чи можливо втілити ці уявлення в реальності?

- Спортсмени мають рацію. Їхні успіхи наслідок подвижництва, природної пристрасті цільної натури до вдосконалення. Але ця пристрасть повинна гармонійно відповідати державній політиці в спорті та фізкультурно-масовій роботі. Точніше, навпаки - державна політика повинна орієнтувати суспільство і окрему людину на розвиток своїх фізичних резервів, на спорт, і олімпійський, зокрема. На олімпійський тому, що він, при правильно організованій пропаганді, сам стає стимулом для здорового способу життя.

Адже в державі, де спорт поважається, під час трансляції на ТВ змагань з боксу, футболу, баскетболу, тенісу та інших видів (хоча інші на українському екрані майже не зустрічаються) не рекламуватимуть горілку, пиво й інші антиподи спорту.

Один із стимулів розвитку олімпійського спорту - увага до героїв і учасників олімпіад. Винагорода їх, пропаганда досягнень, побутове облаштування не повинні бути протокольними епізодами для влади. Вони повинні бути фрагментами державної політики, що саме собою зрозуміло для народу, адже йдеться про виховання суспільства, про подвижництво, про відчуття причетності, патріотизм. На це не можна жаліти ні коштів, ні часу, ні інформаційного простору.

Повторю банальності, але перемоги братів Кличків або успіхи олімпійців (паралімпійців також) на зміцнення авторитету України впливають більше, ніж деякі дипломатичні та інші заходи влади. А на виховання почуття гордості за країну у співгромадян - тим більше, скрашуючи прикрощі від загальних оцінок стану справ в Україні.

- Чим Ви вже допомогли становленню або розвитку олімпійського і неолімпійського спорту на високих посадах, які Ви обіймали? Чи допомагає Соціалістична партія розвиткові спорту і поширенню здорового способу життя?

- Сказав би так: жодне питання в парламенті, що стосується спорту, не було не підтримане соціалістами. Навпаки, ми завжди наполягали на збільшенні фінансування цієї сфери, на вирішенні інших проблем, наприклад, що стосуються Євро-2012, участі в олімпіадах, універсіадах тощо.

Серед соціалістів чимало спортсменів. Сам я підтримую контакти з ініціаторами розвитку східного єдиноборства (М.Бурлаченко - заслужений майстер спорту, тренер - соціаліст), з молодим товариством представників армрестлінгу (володар кубка України Олексій Курдеча - молодий соціаліст). Наші активісти організовують змагання з дворового футболу, масові легкоатлетичні змагання, свята спорту в столиці та інших містах. Не скажу, що це стратегічний напрям в роботі партії, але його не забуто.

- Багато списів зламано довкола теми підготовки України до Євро-2012. Як оцінюєте цю підготовку? Що потрібно зробити, щоб підготуватися гідно?

- Не хотів би приєднуватися до хору огудників, тим паче, що ініціаторами робиться чимало. Але... державною програма не стала. А шкода, можна було б напружитися і зробити прорив (не плутайте з "українським проривом") в інфраструктурі. Готелі, дороги, розв'язки в містах, аеропорти, мостові переходи, загальне упорядкування й інше. Адже ж пощастило отримати такий стимул!

У наскрізь корумпованій країні робити все це складно. Злодій, може, й буває патріотом, але значно рідше, ніж чесна людина. Ми ж зобов'язані орієнтуватися на здорове суспільство.

- З ким із українських спортсменів Ви знайомі? З ким спілкуєтеся близько? Хто з них імпонує Вам особливо і чим саме? Хто із спортсменів був Вашим кумиром в дитинстві та юності?

- Знайомий з багатьма, враховуючи, що декотрі з них були й народними депутатами: Олег Блохін, Валерій Борзов, Сергій Бубка, Анатолій Писаренко та інші. З ними і з братами Кличками, Іриною Дерюгіною і її матір'ю, із забутою нині багатократною чемпіонкою СРСР з акробатики Вірою Дяченко, веслярем Юрієм Литвиненком спілкувався багато разів і з різного приводу. Знайомий з багатьма футболістами, починаючи від перших чемпіонів СРСР Віктора Каневського і покійного Валерія Лобановського до Артема Милевського.

В юності моїми кумирами були Юрій Власов, багаторазовий чемпіон світу і олімпіад зі штанги, Валерій Лобановський і Валерій Попенченко (поєднання чудового боксера й інтелігента). Досягненнями в спорті та силою волі вражали Валерій Брумель, Борис Шахлін, Юрій Титов, Лариса Латиніна. На жаль, багато хто з названих тепер не з нами, але слід їх в житті країни залишився, він незгладимий.

- Чи відвідуєте Ви спортивні заходи? Чи були на Пекінській олімпіаді?

- Змагання відвідую, але не часто. На олімпіадах не був. Я щирий уболівальник. Більш-менш розбираюся в спорті. Мені заважає демонстративне співпереживання деяких сусідів по VIP-трибуні. Помітно, коли воно штучне. Дилетантизм не заховаєш, він дратує.

А так... Збірна з футболу програла грекам, а я не зміг заснути до ранку. Не скажеш, однак, про це нікому. Несерйозно ніби. Хоча, як сказати ...

- Яким, по-вашому, повинен бути справжній чоловік? Наскільки Ви відповідаєте цьому ідеалу? Чи керуєте Ви машиною? Чи цінуєте жіночу красу?

- Чоловік повинен бути самим собою. Природним, не солодкуватим, який не намагається "подати себе" в якостях, якими не володіє. Здатним на вчинок, на поблажливе (в міру!) ставлення до інших. Він повинен мати широкий світогляд , але при цьому таким, який вміє робити руками те, що за визначенням зобов'язаний робити чоловік, глава сім'ї. Його руки повинні вправлятися зі столярними, слюсарними та іншими інструментами. Він не повинен соромитися (і уникати!) фізично важких домашніх турбот: прибирання, прання, ремонт. Має бути акуратним в дрібницях і у відносинах з іншими - в цьому виявляється повага до себе і собі подібних.

Звичайно, він повинен бути фізично не слабким, але обережним в оцінках інших, враховуючи делікатність спілкування.

Скажете, це якийсь збірний ідеал. Можливо. Але до нього варто прагнути, що я завжди й робив, адже самовдосконалення - процес нескінченний. Я - інженер, машиною керував, і немало. Але останні років двадцять п'ять в цьому не було потреби. А зараз не став би відновлювати навички - шкода інших учасників дорожнього руху.

Жіночу красу розумію і ціную. Вважаю, що непривабливих жінок немає. Буває невміння подати себе - зачіскою, розмовою, одягом, манерою поведінки тощо. Але цьому можна навчитися.

Розмову вела Ольга ЗАВ'ЯЛОВА