Третя полоса

Нещодавно в інформаційному просторі нашої країни озвучили чергову новацію від Віктора Ющенка, з якої кепкуватимуть не тільки затяті опоненти чинного Президента. Навіть ті, хто ставився до його надмірного захоплення традиційною етнікою досить нейтрально, не матимуть аргументів для переконливого пояснення цієї витівки. Йдеться про ідею глави держави запровадити в армії новий стройовий крок - "національний". Президентові не сподобалося, що українське військо досі ходить так званим пруським кроком, який залишився у спадок від радянської армії. Натомість Віктор Андрійович пропонує розробити новий крок, що дозволить зменшити фізичне навантаження на солдатів. Але найголовніше - цей крок матиме назву національного, а його витоки, за повідомленням військових джерел, походять із практики січових стрільців армії УНР 1918 року.

Людина, що обізнана з історією, може здивуватися цьому факту, бо легіон січових стрільців, які становили основу армії УНР, був сформований 1914 року як складова частина австро-угорської армії, що формою і духом наслідувала пруські мілітарні традиції. Тому про якийсь особливий вітчизняний вишкіл не йдеться. Але для більшості пересічних українців повідомити, що армія використовуватиме свій особливий винайдений крок - це, на думку Ющенка, ще один вагомий аргумент у творення нової України.

Про те, що за допомогою примусового нав'язування архаїчних українських символів та ритуалів підняти наш народ до рівня зрілої політичної нації не вдасться, Президента, схоже ніхто не переконав. Тому й ідуть від нього у суспільство такі дивакуваті потуги зробити українців українськішими. Натомість пересічний громадянин, озброєний Інтернетом і мобільним телефоном, ховає у вуса іронічну посмішку й думає не про національний крок, а про адекватні відповіді, що ставить перед ним модерне суспільство.

І армія теж отримує виклики від нового часу, а військові чини мають думати й розробляти не "новий крок", що цілком перетворився на шароварний фарс, а глобальну реформу української армії, яка катастрофічно втрачає боєздатність - напівголодні солдати із мінімальним бойовим духом, офіцери із жалюгідною заробітною платою, які не мають мотивації для служби, надзвичайно роздута кількість генералів, кожен з яких вимагає для себе "генеральського ставлення" тощо. Не кажучи про морально та матеріальну застарілу техніку, яка за кілька років буде потрібна тільки як предмет експорту до африканських держав.

Це зовсім не повний комплекс проблем, в яких тоне українське військо, що його добивають вороги не стільки зовнішні, скільки внутрішні. Чого тільки варта ліквідація Одеського інституту сухопутних військ, одного з небагатьох військових навчальних закладів, яким могла пишатися українська армія. Як зазначив лідер СПУ Олександр МОРОЗ, фактичне знищення цього інституту, який заробляв до 90 млн доларів на рік, навчаючи іноземних офіцерів - арабів, французів і навіть німців, відбулося унаслідок злочинної змови. Комусь захотілося отримати 17 га інститутської землі поблизу моря - і знайшли купу причин для виселення звідти навчального закладу. Ось так, нашу армію добиває корупція.

І на цьому фоні, коли кілька місяців тому очільник оборонного відомства заявив, що армію немає чим годувати, немає жодної копійки на будівництво житла для військовиків, а рівень забезпечення військових потреб у вісім разів нижчий, ніж у сусідній Росії, Верховний головнокомандувач переймається реформуванням стройового кроку. Висновки із цього витікають доволі песимістичні - або армія, йдучи "національним кроком", сама візьметься за своє забезпечення, або в Києві будуть інші війська, для яких "національний крок" - точно не український.

Ростислав СЕГЕДА,
оглядач