правозахист

Сергій ІВАНОВ
(м. Луганськ):

Дайте, будь ласка, консультацію з питання прописки. Моїй дитині 5 років, і вона досі ніде не прописана - ні у дружини, ні у мене. Зараз ми хочемо її прописати (зареєструвати). Які можуть виникнути у нас проблеми в ЖЕКу з пропискою дитини? Які штрафні санкції за несвоєчасну прописку (реєстрацію)? На які правові статті ми можемо опиратися в цьому питанні, якщо виникнуть проблеми з працівниками ЖЕКу? Наперед дякую за допомогу.

Відповідь юриста:

Згідно зі статтею 197 Кодексу України про адміністративні правопорушення, проживання без реєстрації є адміністративним правопорушенням, яке тягне за собою відповідальність у вигляді попередження або накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 17 до 51 гривні). Така сама відповідальність передбачена вказаною статтею 197 і за проживання громадян, зобов'язаних мати паспорт, без паспорта або за недійсним паспортом (наприклад, якщо по досягненню певного віку (25 та 45 років) громадянином не буде вклеєна нова фотокартка, що відповідає його віку).

При цьому органами, що уповноважені розглядати справи про зазначені вище адміністративні правопорушення та накладати відповідні стягнення, є органи внутрішніх справ (міліція), в особі начальників або заступників начальників районних, міських, районних у містах відділів (управлінь) внутрішніх справ (стаття 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення). Чинним законодавством ЖЕКи або інші підприємства, що надають житлово-комунальні послуги, не наділені повноваженнями розглядати справи про адміністративні правопорушення, і тим більше накладати стягнення.

Тепер щодо проживання п'ятирічної дитини без реєстрації. А чи є це правопорушенням? Щоб відповісти на це запитання, необхідно звернутися до Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003   1382-IV (далі - Закон). Саме цей Закон регулює всі питання, пов'язані з реєстрацією місця проживання в Україні. Відповідно до частини першої

статті 6 зазначеного Закону, цитую дослівно: "Громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання". Отже, обов'язок зареєструвати місце проживання виникає після прибуття до нового місця проживання. Законом не передбачено строку реєстрації місця проживання дитини після її народження, і тим більше не передбачено обов'язку батьків здійснювати взагалі таку реєстрацію.

З огляду на вищезазначене вважаю, що у органів внутрішніх справ (міліції) немає правових підстав притягати читача до адміністративної відповідальності за нереєстрацію ним місця проживання його дитини. Оскільки ні обов'язку реєстрації місця проживання дитини після її народження, ні строку такої реєстрації Законом не передбачено.

Разом з тим, я рекомендував би читачу подати відповідну заяву про реєстрацію місця проживання дитини, незважаючи на прогалини в українському законодавстві, які дійсно існують.

Порядок реєстрації місця проживання

До 11.05.2006 реєстрація місця проживання здійснювалася на підставі "Тимчасового порядку реєстрації фізичних осіб за місцем проживання", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України   35 від 16.01.2003. Відповідно до пункту шість зазначеного Тимчасового порядку, ЖЕКи, інші підприємства, що надають житлово-комунальні послуги, або уповноважені особи у сільських, селищних радах зобов'язані були приймати від громадян та іноземців документи для реєстрації їх місця проживання та у 5-денний строк передавати їх до органів громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, які і здійснювали реєстрацію. З 11.05.2006 цей Тимчасовий порядок втратив силу на підставі Постанови Кабінету Міністрів України "Про визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України" від 11.05.2006

  617. Однак залишається чинним Наказ МВС України "Про організацію реєстрації і зняття з реєстрації місця проживання та перебування фізичних осіб в Україні" від 26.05.2004

  571, який практично дублює зазначений вище Тимчасовий порядок. Тож для реєстрації місця проживання необхідно подати до житлово-комунальних підприємств, житлово-будівельних кооперативів, об'єднань співвласників багатоквартирного будинку, молодіжних житлових комплексів, що самостійно здійснюють обслуговування будинків, або до уповноважених осіб у сільських, селищних радах документи, визначені статтею 6 Закону, а саме:

- письмова заява (за дітей віком до 15 років таку заяву подають їх батьки або піклувальники, діти віком від 15 до 18 років подають заяву особисто);

- паспорт (для дітей, які не досягли 16-річного віку - свідоцтво про народження або свідоцтво про належність до громадянства України);

- квитанція про сплату державного мита;

- два примірники талона зняття з реєстрації.

Законом забороняється вимагати для реєстрації місця проживання подання особою інших документів. Заява особи про реєстрацію місця проживання є єдиною підставою для реєстрації місця проживання особи.

Таким чином, ЖЕКи, як і раніше, лише передають документи до відповідних органів громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, тобто виконують, образно кажучи, функції поштових скриньок, і повноваженнями розглядати справи про адміністративні правопорушення або накладати адміністративні стягнення вони не наділені. А тому у читача не повинні виникнути проблеми з працівниками ЖЕКу навіть теоретично.

Олександра ЛАПЕНКО
 (м. Сміла):

Моя сім'я проживає в місті Києві. Зять також живе з нами. Зареєстрований він в іншій області, там де проживають його батьки. Реєструвати його за моєю адресою (на свою житлову площу) я не хочу, бо не знаю, яке буде подальше життя з ним. Як бути у такому разі? Чим це може йому загрожувати?

Відповідь юриста:

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" кожен громадянин зобов'язаний протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати таке нове місце проживання. Статтею 15 того самого Закону передбачено, що особи, винні у порушенні вимог цього Закону, несуть відповідальність згідно із законом.

Як уже зазначалося вище у відповіді на попереднє запитання, чинним законодавством передбачена адміністративна відповідальність за проживання без реєстрації у вигляді попередження або накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 17 до 51 гривні). (Стаття 197 Кодексу України про адміністративні правопорушення)

Таким чином, на мою думку, зять читачки може бути притягнений до адміністративної відповідальності у вигляді або попередження, або грошового штрафу за проживання без реєстрації відповідно до статей 6 і 15 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", а також статті 197 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Підстава - нереєстрація (несвоєчасна реєстрація) нового місця проживання. (Про те, хто у таких випадках уповноважений розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати стягнення докладно повідомлялося вище).

Проте не всі юристи є одностайними у цьому питанні. Існує думка, що притягти до адміністративної відповідальності осіб, які мають у своєму паспорті відмітку про реєстрацію місця проживання, але фактично проживають за іншою адресою (тобто випадок, про який повідомляє читачка) неможливо. Обґрунтування такої думки здійснюється на підставі тієї ж статті 197 Кодексу України про адміністративні правопорушення. У зазначеній статті передбачається відповідальність за "проживання без реєстрації", тобто взагалі без реєстрації. Тому, роблять висновок деякі юристи, людину, яка має реєстрацію місця проживання, але фактично проживає за іншою адресою, притягти до адміністративної відповідальності не можна, оскільки це не відповідає букві закону.

Вікторія КОСИНОВА
(м. Полтава):

Дуже хочу одержати вашу консультацію з мого питання. У березні 2004 року ми з чоловіком купили нову квартиру. Проте досі у ній ніхто не зареєстрований і ніхто не проживав. Зараз ми до неї переїхали, але реєстрація у нас обох поки за старою адресою. Це зв'язано з тим, що я чекаю дитини і поки не можу віддати свій паспорт, щоб за старою адресою мене зняли з реєстрації, а за новою адресою зареєстрували, бо можуть трапитися непередбачені обставини. Чоловік же є відповідальним квартиронаймачем за старою адресою, а окрім нас двох у старій квартирі ніхто не зареєстрований. Проте щомісячно від ЖЕУ за новою адресою ми одержуємо рахунки на оплату комунальних послуг. Причому ці рахунки приходять на ім'я старого власника квартири, який знятий з реєстрації. Сума вже накопичилася кругла, а ми не знаємо, як діяти. Чи повинні ми оплачувати ці рахунки?

Відповідь юриста:

Відповідно до статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24.06.2004   1875-IV, читачка та її чоловік фактично є споживачами житлово-комунальних послуг у квартирі, власниками якої вони є. Той факт, що вони в квартирі не проживають, не має принципового значення. Вони є власниками квартири, а будь-який власник має не тільки права, але й обов'язки, в тому числі щодо оплати житлово-комунальних послуг.

Пунктом 3 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" серед інших обов'язків споживачів визначено, що споживач житлово-комунальних послуг зобов'язаний:

- укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору;

- оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Отже, читачка та її чоловік як власники квартири повинні були укласти договір на надання житлово-комунальних послуг одразу після придбання квартири. При цьому вони не зобов'язані реєструвати своїм місцем проживання адресу нової квартири, оскільки проживають за старою адресою. Укладання договору на надання житлово-комунальних послуг значно спростило б ситуацію. Читачка та її чоловік могли б укласти договір про надання мінімальних послуг: опалення, поточний і капітальний ремонт житлового будинку тощо. Наприклад, від послуг на водопостачання та водовідведення вони могли б відмовитися, оскільки в квартирі вони фактично не проживають, або могли б встановити в квартирі лічильники на воду. Тепер доведеться оплачувати надані житлово-комунальною організацією послуги від березня 2004 року, хоч ними ніхто й не користувався, або вирішувати справу в суді.

Іванець Л.І.
(м. Кривий Ріг):

Мій син купив у 1992 році квартиру. В 1997 році він оженився, прописав у квартиру дружину. А в 2001 році вони розлучилися, його колишня дружина виїхала в Росію і досі там мешкає. З 1998 року його колишня дружина у квартирі не проживає. Дітей у них немає. Чи може син виписати колишню дружину з квартири? Як вчинити у такому випадку?

Відповідь юриста:

Якщо квартира була придбана одним з подружжя до шлюбу, то другий з подружжя не може претендувати на право власності на таку квартиру, звичайно, якщо подружжя письмово не домовилося про інше (пункт 1 частини першої статті 57 Сімейного кодексу України). Якщо жодних домовленостей між колишнім подружжям щодо розподілу майна немає, то син читачки, як власник квартири, має всі правові підстави для того, щоб позбавити свою колишню дружину реєстрації в своїй квартирі. Це відбувається в судовому порядку.

Отже, син читачки, як власник квартири, має право вимагати усунення будь-яких перешкод у користуванні квартирою, в тому числі щодо фінансових обтяжень, яких він зазнає через додаткову сплату комунальних послуг за свою відсутню колишню дружину. Тому він має право в судовому порядку вимагати від відповідного підрозділу Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб у складі МВС скасувати реєстрацію (зняти з реєстрації) місця проживання колишньої дружини, що зареєстрована в його квартирі.

Пунктом 1 статті 4 Закону України "Про власність" від 07.02.1991   697-XII, а також пунктом 1 статті 319 Цивільного кодексу України передбачено, що власник володіє, користується і розпоряджається належним йому майном (в даному випадку - квартирою) на свій розсуд. Незняття колишньою дружиною сина читачки з реєстрації місця проживання створює суттєві перешкоди для здійснення ним своїх прав як власника квартири, в тому числі щодо оплати комунальних послуг.

Пунктом 2 статті 48 Закону України "Про власність" передбачено, що "власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків". Отже, порушення прав сина читачки є підставою для звернення ним до суду для усунення перешкод щодо володіння, користування і розпорядження своїм майном (квартирою).

Для усунення таких перешкод (примусового зняття з реєстрації місця проживання колишньої дружини) необхідно подати позовну заяву до суду за місцем проживання сина читачки, як останнім відомим місцем проживання його колишньої дружини (пункт 9 статті 110 Цивільного процесуального кодексу України). Третьою особою в даній справі доцільно залучити відповідний підрозділ Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб.

Син читачки має право в своїй позовній заяві вимагати від суду не тільки примусового зняття з реєстрації місця проживання його колишньої дружини, але й стягнення з відповідачки всіх матеріальних збитків, у тому числі суму не отриманої допомоги (субсидії), завданих відповідачкою тривалим незняттям з реєстрації з квартири, а також відшкодування моральної шкоди.