Друк сторінки

ИСТОРИЯ СОЦИАЛИСТИЧЕСКОЙ ПАРТИИ УКРАИНЫ


Створення Соціалістичної партії України

Робота зі створення Соціалістичної партії України розпочалася після заборони КПУ (КПРС). Перші установчі збори зі створення первинних організацій СПУ відбулися у Донецьку, Дніпропетровську, Харкові тощо. Засідання ініціативної групи у Києві відбулося 18 вересня 1991 р. Неформальним лідером оргкомітету та ініціативної групи з самого початку був народний депутат України О.Мороз. Поряд з ним працювали В.Ромащенко, В.Кізіма, В.Дрозд, Н.Костенко, В.Литвинчук, В.Пронін та інші. 26 жовтня 1991р. у Києві на установчому з'їзді нової партії було прийнято декларацію про створення Соціалістичної партії України, Програмну заяву, Статут СПУ, низку документів з поточних питань. Також – після гострих дискусій – була прийнята назва нової політичної організації "Соціалістична партія України".Назва відображала суть партії, головним гаслом якої стало: "За соціалізм, демократію, прогрес!".

Протягом 1991 – 1992 рр. завершився процес створення обласних партійних організацій. У Криму республіканську організацію СПУ було створено в 1996 р. Першим секретарем Кримського рескому СПУ було обрано М.Гриня. Після з'їзду партія активно включилася у політичне життя країни. Соціалісти брали участь у проведенні референдуму 1 грудня 1991 р. й у виборах Президента України як однієї з умов зміцнення виконавчої влади. У 1992 р. СПУ як єдина ліва політична сила відстояла і відновила довіру у людей до свята Першого травня, Дня Перемоги і 8 Березня, не допустила вандалізму над пам'ятниками радянської епохи.

З 15 березня 1992 р. СПУ отримала можливість пропагувати ідеї соціалізму і демократії, публічно захищати інтереси людей праці у своєму друкованому органі – газеті "Товариш", її перший номер вийшов у квітні того ж року. Редактором газети було затверджено А.Мартинюка.
II з'їзд СПУ, який відбувся 28 – 29 листопада 1992 р. у Києві прийняв Програму партії і це було завершальним етапом у створенні Соціалістичної партії України.

Необхідно змінити владу


На III з'їзді СПУ, який відбувся 18 – 19 грудня 1993 року у Києві, партія заявила про перехід в опозицію до існуючої виконавчої влади. Таке рішення було прийнято у відповідь на політику, яку проводили Президент Л.Кравчук і прем'єр – міністр Л.Кучма, які раніше обіймали високі посади у радянській компартійній структурі. З'їзд затвердив передвиборну платформу СПУ, реалізація якої у разі приходу до влади позитивно вплинула б на стабілізацію ситуації в країні.

СПУ пропонувала політику не відчуження трудящих від влади і власності, а створення необхідних умов для поєднання праці, власності та управління суспільством.

До Верховної Ради II (XIII) скликання було обрано 14 членів СПУ: В.Брита, Й.Вінського, Л.Камінського, С.Кіяшка, М.Лавриненка, В.Марченка, О.Мороза, В.Мухіна, С.Ніколаєнка, М.Степанова, В.Черепкова, І.Чижа, О.Чупахіна, В.Шибка. Пізніше було дообрано Н.Вітренко.
За підсумками виборів партія зуміла отримати тільки доступ до влади.
IV з'їзд СПУ, який відбувся 16 квітня 1994 р. у Києві, розглянув питання про участь партії у дострокових виборах Президента України. Було прийнято рішення висунути кандидатом у Президенти України Голову Політради СПУ О.Мороза.

З'їзд партії відповів також на важливе питання внутрішньопартійного характеру – про взаємовідносини з КПУ, яка була зареєстрована 5 жовтня 1993 року. Тоді воно полягало у дилемі – злитися з КПУ і припинити своє існування чи продовжити свій шлях – шлях лівоцентристської партії. У виступах делегатів з їзду зазначалося, що за час свого існування партія заявила про себе як самостійна політична сила, яка має свої принципи і програмні цілі. Розпочався новий виток у її розвитку.

Між минулим і майбутнім


Вісімнадцятого травня 1994 р. О.Мороза було обрано Головою Верховної Ради України. Це був результат тимчасового компромісу між представниками лівих сил (КПУ, СПУ і СелПУ), які не представляли більшості у Верховній Раді, і депутатами, які не входили до жодних партій. У той момент вони не могли запропонувати альтернативної кандидатури. На V з'їзді СПУ, який відбувався 29 – 30 жовтня 1994 р. у Києві. розглядалися питання:

Для реалізації своїх парламентських можливостей соціалісти розробили документ під назвою "Основні положення і напрями становлення економіки України у кризовий період", який було винесено на розгляд Верховної Ради України як програму уряду. Пропозицію соціалістів підтримав парламент. Однак ситуація різко змінилася після обрання Президентом Л.Кучми – ставленика військово – промислового комплексу. О.Мороз на президентських виборах посів третє місце. Його підтримали більше трьох мільйонів виборців.

Після доповіді Кучми "На шляху радикальних реформ", з якою він виступив 19 жовтня 1994 р. у Верховній Раді, велика частина фракцій СПУ в парламенті проголосувала за президентський документ, не бажаючи загострювати відносини з виконавчою владою, і сподіваючись, що деякі положення можна доопрацювати, йдучи на взаємні компроміси. Однак виконавча влада не захотіла йти на співпрацю.

13 грудня 1994 р. Політрада СПУ ухвалила заяву, в якій зазначила, що у разі продовження згубного курсу капіталізації на догоду мафіозно – спекулятивним угрупованням, СПУ перейде в повну опозицію. Пізніше, у квітні 1995 р., після невдалих спроб порозумітися через парламент з виконавчою владою, СПУ була змушена заявити про свою опозицію до неї, оскільки її політика вела до повного знищення державної незалежності України.

Виважена позиція О.Мороза як члена СПУ, її керівника і водночас Голови Верховної Ради дала йому можливість уберегти Верховну Раду від розвалу і провести в ній низку важливих і прогресивних законів, основним з яких була Конституція України.
З другої половини 1994 р. розпочався процес зростання лав СПУ.
Того ж року було створено молодіжне крило партії – Соціалістичний конгрес молоді (СКМ).

Відстоюючи демократичні принципи


У 1995 р. в Україні відбулися докорінні зміни у сфері власності. Як і попереджали соціалісти, безсистемність реформування і його поспішність не призвели ні до стабілізації, ні до економічного пожвавлення.

31 травня 1995 р. Л.Кучма, намагаючись чинити тиск на Верховну Раду, видав Указ "Про проведення опитування громадської думки з питань довіри громадян України Президентові України і Верховній Раді України". Більшість депутатів Верховної Ради, зрозумівши, що Указ було спрямовано на дискредитацію парламенту, наклали на нього вето. СПУ прийняла заяву про незаконні дії Президента.

Фракція СПУ відмовилася підписувати угоду між Верховною Радою і Президентом "Про основні принципи організації і функціонування влади місцевого самоврядування в Україні на період прийняття нової Конституції України", якою істотно обмежувався вплив органів місцевого самоврядування. Однак у постанові Політради СПУ від 15 липня 1995 р. було заявлено, що підписання Угоди Головою Верховної Ради було виправданим, оскільки воно було викликане прагненням зберегти законодавчу гілку влади і продовжити роботу з підготовки Конституції України.3 цього моменту СПУ активізувала розробку її проекту.

У газеті "Товариш" було опубліковано проект Конституції України, підготовлений громадськими організаціями "Прометей", "Союзом жінок – трудівниць" і групою вчених під керівництвом професора В.Кудіна. Намагаючись зірвати конституційний процес, адміністрація Президента розгорнула в ЗМІ кампанію з дискредитації Верховної Ради. Було зроблено спробу усунути від керівництва Верховною Радою О.Мороза. Однак більшість парламенту не підтримала наміру верхівки виконавчої влади.

4 червня 1996 р. проект Конституції було прийнято у першому читанні. Депутати – соціалісти брали активну участь у доопрацюванні Основного закону. За їхньою інщіативою у документ було внесено більше 50 поправок. 28 червня 1996 р. Конституцію було прийнято більшістю парламенту.

У 1995 р. з ініціативи СПУ відбулося перше організаційне засідання Євразійського конгресу, на якому були присутні представники партій соціалістичної орієнтації з Вірменії, Грузії, Казахстану, Молдови, Росії, Таджикистану й України, а також як спостерігачі об'єднані ліві Іспанії, соціалісти Сербії і комуністи Франції.

За консолідацію прогресивних демократичних і патріотичних сил


Події другої половини 1996 р. свідчили про початок нового витка розвитку СПУ, зокрема про наявність у партії кількох напрямів.

На першому етапі VI з'їзду партії, який відбувся 21 – 22 грудня 1996 р. у Києві, було прийнято програмну заяву СПУ "Україні – працю, соціальну справедливість, безпеку, демократичну державу, соціалізм!" Організаційне зміцнення лав партії, перехід до професіоналізму в партійній роботі дали можливість соціалістам у 1996 – 1997 рр. виступити організаторами акцій протесту, спрямованих проти систематичних невиплат зарплат, пенсій, стипендій. Великий резонанс мала всеукраїнська акція протесту, яка відбулася 18 березня 1997 р. під гаслом "Роботи, зарплати, хліба!".

У 1997 р. партія розпочала реалізацію плану зі створення загальнодемократичного фронту, який би об'єднав прогресивні сили проти засилля олігархічних сил і кланів в економічному й політичному житті країни. 14 червня

1997 р. на спільному засіданні Політради СПУ та Вищої ради СелПУ було досягнуто згоди щодо створення єдиного передвиборчого блоку і прийнято Декларацію про його принципи.

"Лівий центр"


У 1998 р. вибори до Верховної Ради України відбувалися на основі нового закону, який передбачав змішану систему виборів.

На виборах блок СПУ – СелПУ здобув третє місце після КПУ і Руху і отримав 35 місць у Верховній Раді, у тому числі 6 місць здобуто в одномандатних округах: з них від СПУ стали депутатами О.Мороз, С.Ніколаєнко та І.Чиж. У Верховній Раді блок утворив фракцію Соціалістичної і Селянської партій України "Лівий центр".

Особливу тривогу в оточенні Президента викликала можливість обрання Головою Верховної Ради О.Мороза, якого справедливо розцінювали як потенційного супротивника Л.Кучми на виборах 1999 р. Головою Верховної Ради було обрано О.Ткаченка. Адміністрація Президента зробила правильний хід – на свою користь.

Третій, завершальний етап VI з'їзду СПУ відбувся 13 червня 1998 р. у Києві. Було визнано необхідність формування широкої коаліції прогресивних демократичних І патріотичних сил для збереження національного надбання і суверенітету України.

З'їзд прийняв документ під назвою "Основи внутрішньої і зовнішньої політики як проект закону для розгляду Верховною Радою". На думку делегатів з'їзду, він містив реальну альтернативу антинародному курсу пануючої виконавчої влади.

З'їзд також прийняв новий Статут СПУ і доручив Політраді партії розпочати розгляд Програми СПУ у новій редакції.

Протистояння


Напередодні виборів Президента України у 1999 р. перед лівими силами знову постало об'єктивне завдання – об'єднання своїх зусиль.

СПУ, керуючись прагненням об'єднати якомога більше політичних сил проти режиму влади Л. Кучми, погодилася на проведення спільних консультацій для обговорення пропозицій Президії ЦК КПУ і Політви – конкому СПУ і вироблення спільних рішень. Однак відповіді від комуністів не надійшло.

Питання про участь СПУ у виборах Президента України в 1999 р. обговорювалися на VII з'їзді СПУ, який відбувся в два етапи у Києві. На першому етапі, 19 грудня 1998 р., було прийнято заяву про намір СПУ брати участь у президентських виборах. На другому етапі, 15 травня 1999 р., О.Мороза було висунуто кандидатом у Президенти і затверджено його передвиборну платформу.

Проти О.Мороза, як найвірогіднішого переможця на виборах було спрямовано всю адміністративну машину, а також тією чи іншою мірою пропагандистську кампанію інших кандидатів у Президенти. Технологи з Банкової, тобто з адміністрації Президента Л.Кучми, йшли на будь – які порушення закону.

До кампаній з дискредитації на засадах "брудних технологій" було залучено і передвиборні штаби П.Симоненка і Н.Вітренко.

Загалом під час виборів і в день їх проведення було зафіксовано три тисячі грубих порушень законів і Конституції.

Поява "канівської четвірки" 24 серпня 1999 р. справді налякала оточення Л.Кучми. Позитивним було те, що учасникам "четвірки" і насамперед О.Морозу вдалося прорвати інформаційну блокаду. Негативним було те, що О.Мороз не врахував міри впливу існуючої в Україні системи виконавчої влади на всіх відомих політиків країни, у тому числі й на партнерів по "четвірці".

У 1999 р. змінити систему влади в Україні через вибори Президента не вдалося. Історія ще не знала випадків, коли б вибори знову вигравав Президент, за час правління якого рівень життя людей катастрофічне погіршився.

До демократичного соціалізму


Після президентських виборів у партії створилася кризова ситуація, яка через продумане створення у ній так званої соціалістичної платформи загрожувала призвести до розколу СПУ. Ініціаторами її виступили І.Чиж і ВАрестов, а також кілька інших членів Політради. Характерно, що кожен з них висував свої претензії. Спільним було одне: не виправдалися власні розрахунки платформістів, що пов'язувалися з перемогою кандидата від СПУ на президентських виборах.

Як виявилося згодом, дії платформістів були "освячені" на Банковій.
19 лютого 2000 р. Політрада СПУ після цілоденного обговорення виключила з партії організаторів платформи за дії, які "ведуть до розколу партії, ослаблення її авторитету".

Програму СПУ в новій редакції було прийнято на VIII з'їзді СПУ, який відбувся 20 травня 2000 р. у Києві. Головною програмною метою СПУ проголосила демократичний соціалізм.

Надаючи важливого значення засвоєнню змісту Програми, Політвиконком партії в 2000/01 навчальному році організував мережу партійного навчання.

Основну увагу в цей період було зосереджено на життєво важливих проблемах: зниженні цін на житлово – комунальні тарифи і продукти першої необхідності – хліб, цукор. У ряді міст України – Житомирі, Черкасах, Дніпропетровську – учасникам акції вдалося змусити міську владу через сесії місцевих рад ухвалити рішення про заборону підвищення цін на комунальні послуги і хлібні вироби.

Важливою політичною перемогою СПУ в той період було те, що з ініціативи її фракції зірвалася спроба провести через парламент результати сфальсифікованого владою референдуму від 16 квітня 2000 р.

Народні депутати – члени фракції не дали закрити найтиражнішу опозиційну газету "Сільські вісті", як це намагалася здійснити влада через податкову адміністрацію.

28 листопада 2000 р. Голова СПУ О.Мороз у виступі на сесії Верховної Ради навів переконливі докази злочинних дій Л.Кучми та його найближчого оточення. Йшлося про безпосередню причетність Президента до зникнення відомого опозиційного журналіста Г. Ґонґадзе.

"Касетний скандал", який вибухнув у країні, приголомшив суспільство. Тисячі людей вийшли на вулиці з вимогою "Геть Кучму!". Уперше, починаючи з 1991 р., об'єдналися праві й ліві сили, об'єдналися ті, хто не байдужий до долі України.

У 10 річницю незалежності ситуація в Україні залишалася складною і соціальне напруженою. Країна стоїть на порозі змін.


Історія Соціалістичної партії України – це історія становлення і розвитку партії нового типу на пострадянському просторі. В організаційному будівництві і практичній діяльності СПУ творчо підійшла до спадку соціалістичного розвитку радянських часів, врахувала політичний досвід багатьох соціалістичних і соціал – демократичних партій Європи. Такий досвід, а також власний досвід підказав необхідність тіснішої співпраці з соціалістами інших країн, необхідність вступу СПУ до Соцінтерну.

У червні 2001 р. чисельність СПУ перевищила 50 тис. осіб. Серед вступаючих до партії багато молодих людей, які не хочуть миритися з режимом і системою відносин, нав'язуваних суспільству. Вони розуміють, яка саме політична сила могла б стати виразником і захисником їхніх інтересів. Це – Соціалістична партія України.