Архів: 03.12.2003 – 23.12.2003
Дешевий водевіль на тлі злиденних декорацій. який так дорого коштує... (14.12.2011)
Ми загрузли у дрібницях. Масштаб мислення - як персональний, так і колективний - лякає. Зникли особистості, залишилися персонажі, переважно другого, третього... n-го плану. Здебільшого актори комедії, водевілю. (І це вже певний рівень на фоні капусника національного масштабу). На головну сцену держави вилізли аматори від усіх видів діяльності - погано освічені, зовсім не виховані.
Як рідко сьогодні можна почути про якусь відому людину, що це інтелігент. Якою вагомою характеристикою стало це слово, яким високим компліментом для одних, яким зневажливим епітетом для інших. Напевне, такого істотного значення це поняття не мало з часів революції, коли для одних було ознакою брата по духу, для інших - непримиренного ворога.
Незважаючи на те, що "червоним терором" було знищено спадкову еліту, Країні рад вдалося виростити свою власну, радянську інтелігенцію, якій характерні для інтелігентної людини риси прищеплювалися змалку. Не за правом народження, а всупереч йому і попереднім умовам виховання. Радянські ідеологи намагалися "підтягти" уроджених пролетарів та селян до рівня спадкового інтелігента, оскільки розуміли, що могутність держави - в її високих досягненнях у всіх галузях і сферах життя, особливо в науці і техніці, створенні новітніх технологій і виробництв, виведенні кращих сортів рослин, порід тварин, розробленні новаторських методик, зокрема освітніх. Знали вони і те, що забезпечити такі досягнення може лише освічена, культурна та вихована людина, здатна зрозуміти масштаб завдань, готова до самовідданої праці та у разі потреби до самопожертви в ім'я свого народу і Вітчизни. Вони знали, що лише здорова нація здатна на великі звершення, і тому намагалися зробити медицину доступною для всіх. Тобто створити умови, необхідні для формування повноцінної особистості, для населення загалом.
Сьогодні ми повернулися до того стану, коли якісна освіта і всебічний розвиток доступні лише для обраних. Навіть більше - повноцінне існування, яке передбачає збалансоване харчування і необхідне лікування, для більшості громадян недоступні. Проте доступне телебачення, яке замінює собою все, задовольняє всі потреби (з особливим успіхом - найнижчі). Доступні комп'ютерні клуби та "іграшки", спрямовані на пробудження тваринних інстинктів, формування агресивної, безпринципної, фактично хижої особистості. Де ви бачили інтелігентного вовка, порядного шакала, чесну лисицю, цнотливу кішку? Автор марить, скажете Ви, для тваринного світу ці поняття є незастосовуваними! Це точно. Так само і для людини не підходять принципи існування зграї. Так чому ж ми не боремося за людське обличчя нації, чому забули про "розумне, добре, вічне"?
Держава не повинна допомагати людині перетворюватися на скотину, або хоча б не перешкоджати у прагненні стати краще. Так, за часів безкоштовних спортивних гуртків, музичних і художніх шкіл також було чимало розумників, які вважали, що час, проведений із сигаретою за рогом школи у товаристві відбірних двієчників, значно приємніший, ніж футбол чи гра на скрипці. Проте решта, хто прагнув іншого (сам або завдяки гнучкому ременю батьків), мали можливості для розвитку та самовдосконалення.
Зі спогадів чемпіона зі спортивного орієнтування (на той час учня середньої школи райцентру на Прикарпатті):
- Двічі на тиждень організовувалися виїзні тренування в лісі. Для цього наймалися два великі автобуси для збірної команди і один мікроавтобус для тренерів. На місці проведення тренування розгорталася польова кухня, бо їхали з самого ранку, а поверталися пізно ввечері. Обов'язково супроводжувала "швидка"...
На фоні такої організації наявність кількох комплектів спортивної форми і взуття, що видавалися для звичайних тренувань, виїзних і для участі у змаганнях, видається дрібничкою.
- Курити?! Ми бігали по 20 кілометрів на день, які там сигарети! Будеш задихатися - нічого не виграєш, а ми завжди перемагали.
Чи можна уявити щось подібне сьогодні? На жаль.
Зрозуміло, не всі стають чемпіонами, не в кожній музичній школі відкриють генія, не всі, хто вчиться малювати, доростуть до персональної виставки... АЛЕ! Усі повинні мати шанс реалізувати свої можливості, які закладені в людині Божественною владою. Завдання ж влади земної - допомогти розкритися і відбутися тому, що передбачено вищими силами. Адже як по-іншому виростити у своїй державі лідерів національного масштабу, справжніх патріотів, для яких хизування, тим більше публічне, "ці руки нічого не крали", було б цілковитою втратою гідності, викритий плагіат - приводом для того, щоб соромливо усамітнитися назавжди, доведене розкрадання державного майна - підставою для самогубства... Помиляються навіть кращі з кращих, але поводяться при цьому гідно. У різний час головні дійові особи українського національного водевілю, будучи викритими, поводилися, як вокзальні шулери, і так само швидко оговтувалися від переляку, який для людини з іншого середовища був би справжнім потрясінням. Гідність разом із порядністю і є, напевно, основними ознаками інтелігентності.
Звичайно, отарою керувати легше, ніж академічним зібранням, кожен учасник якого має власну думку, сформовану на основі класичної освіти, різнобічного досвіду, широкого кругозору, підкріплену традицією та неписаним кодексом законів моралі. З отарою, задуреною безкінечними шоу, серіалами, кліпами, бойовиками, позбавленої власних думки, волі, прагнень, - простіше. Правда, якщо це отара, а якщо зграя - хижа, озлоблена, вкрай знедолена і голодна? Чи впорається "уся королівська кіннота і вся королівська рать" зі зграєю чисельністю в націю, якщо вона збунтується? Чи готова влада подивитися в колективні очі народу і побачити в них звіра? Чи поки не пізно почнемо ростити Людину?
Де ж ті великі і майже завжди драматичні постаті сучасної української історії, де ті особистості національного масштабу, що здатні подивитися на свій народ згори, але не зверхньо, суворо, але не байдуже, що бачать його наскрізь, але все одно готові принести йому в жертву свої спокій і благополуччя, що згодні жити його життям - радіти його добробуту, страждати від його нещастя, що хочуть ростити дітей свого народу для світлих цілей, високих досягнень, справжньої творчості...
Дворянську інтелігенцію знищили "червоні", радянську - ринкова економіка, сучасна вітчизняна помирає в утробі Неньки-України, яка з пляшкою пива в одній руці, із сигаретою в іншій, шприцом у кишені та "косяком" за вухом лежить перед телевізором, де цілодобово триває "шоу для бідних", і плювати їй, що за таких умов на світ з'явиться виродок або мертвонароджений.
А на сцені - дешевий водевіль на тлі злиденних декорацій, який так дорого коштує державі сьогодні і позбавляє її дня завтрашнього...
Антон ОМЕЛЮХ
Архив за 03.12.2003 – 23.12.2003
Версія для друку
