Архів: 09.02.2004 – 19.02.2004
Оплот довголіття. Завдяки відповідальності персоналу за узяту на себе місію середня тривалість життя у Миколаївському міському притулку для престарілих - 93 роки (25.02.2010)
У нашій країні пенсіонер, який позбавлений підтримки дітей, стоїть за крок від голодної смерті. Адже тим, хто все життя трудився для блага своєї Вітчизни, держава виділяє з панського плеча по 600-700 гривень. Цього мізеру часто не вистачає на оплату комунальних послуг, не говорячи вже про нормальне харчування, ліки, мінімальні блага цивілізації. Частковою компенсацією відсутності справжньої турботи з боку близьких людей і влади є будинки для престарілих або притулки.
Кодекс милосердя
Як добре, коли у малюків є бабусі й дідусі. Бабуся і казку розповість, і млинчик посмажить, і шкарпетки теплі зв'яже. З дідом можна на рибалку піти, залізти до нього на плечі. З ними завжди тепло і затишно. Як погано, коли діти і внуки стають дорослими і відмовляються наглядати за своїми рідними, полишаючи їх напризволяще. На щастя, знаходяться люди, які прагнуть бодай трохи скрасити часом таку незаслужену самотність.
У Миколаївському міському притулку для громадян літнього віку та інвалідів, який очолює Володимир Власов, під опікою перебувають 33 особи похилого віку. В кожного за плечима свій дім, робота, сім'я, свої радощі й жалі, любов і друзі. А зараз - життя в колі таких самих, обділених увагою родичів, а іноді - просто самотніх, людей. Директор притулку добирав персонал, враховуючи особистісні якості: чуйність, чутливість, милосердя, відповідальність, готовність допомагати людям.
- Володимир Якович сам дуже працездатна і творча людина, яка не уміє відпочивати, і нам він не дає стояти на місці, цінує ініціативу, прагнення до активного здійснення планів, - говорить завгосп Юрій Боденко. - Він створив колектив однодумців, здатних проявляти справжню турботу про людей.
Одне з непорушних правил установи: кожний новий співробітник знайомиться з кодексом моралі та честі й підписує його, тим самим беручи на себе обов'язки доглядати і піклуватися про літніх мешканців притулку.
Пам'ятаючи про добре, сподіватися на краще
Притулок знаходиться у мальовничому місці, на березі річки Інгул. Навколо будівель - доглянута територія, поряд - сад, в якому ростуть фруктові дерева і виноград, у дворі - альтанка, звідки відкривається чудовий краєвид на річку. Керівництво притулку і співробітники ось вже кілька років поспіль трудяться над очищенням берега річки і укріпленням берегової зони.
- Кожна організація повинна сприяти тому, щоб навколишнє середовище, довколишня територія знаходилися в чистоті, були доглянутими і радували око, - ділиться думками Володимир Якович. - Місцева влада теж повинна піклуватися про дороги, тротуари, клумби, водний простір. Треба жити не сьогоднішнім днем, а з перспективою на майбутнє. У нас в найближчих планах - добудова і здача в експлуатацію церкви для наших підопічних, та й для всього передмістя. Наші працівники, як справжні майстрові, фахово, старанно займаються будівництвом цього невеликого храму. Думаю, не одне покоління тутешніх мешканців зможе приходити сюди. Сподіваюся, що й обряди вінчань відбуватимуться в церкві.
Ось вже й перша пара намітилася:
84-річний Віктор Костянтинович Фалеєвський, ветеран Великої Вітчизняної війни, командир саперного відділення, і Олександра Володимирівна Демченко, молодша за майбутнього чоловіка на 10 років, ветеран праці Чорноморського суднобудівельного заводу, активіст СПУ.
Серед персоналу і підопічних притулку більше двадцяти чоловік є членами Соціалістичної партії України. Усі вони не випадково обрали для себе ідеологію соціалізму. В роки соціалістичного ладу в них було все: і робота з гарантованою зарплатою, і житло, і можливість відпочинку в санаторії, і безкоштовне навчання дітей. На жаль, в період здобуття Україною незалежності усі ці конституційні права зникли. Тому співробітники установи і літні громадяни - члени притулку - з ентузіазмом вступили до лав Соціалістичної партії, маючи сподівання на перемогу соціалістичної ідеології в державі. Володимир Власов і його підлеглі створили маленький оплот гарних житлово-побутових умов, де є спальні, кімнати відпочинку, їдальня, каплиця, сповідальня, фізіотерапевтичний кабінет, бібліотека. Літні люди почуваються тут захищеними.
Марія Іванівна Гвозденко, яка працювала на Чорноморському суднобудівельному заводі, в Миколаївському морському порту, пережила Велику Вітчизняну війну, пройшла через голод, бідування, але бачила і добре життя за соціалізму, коли всі люди були рівні, розповідає:
- У мене не залишилося рідних і дітей, я вже кілька років мешкаю в притулку. Тут всі уважні, спокійні, чуйні. Мені доводилося різних людей зустрічати за своє життя, тому можу сказати, що нам з персоналом пощастило.
Марії Іванівні 6 лютого 2010 року виповнилося 99 років. Співробітники притулку подарували до дня народження довгожительці дуже урочистий сарафан з блузою і ошатну сукню: навіть маленька радість подовжує життя. Директор організував свято з подарунками і вітаннями, приїхали представники місцевих газет і телебачення. День народження був веселим і зворушливим.
Секрети довголіття
Персонал уважно ставиться до своїх підопічних, тут знають звички, захоплення літніх людей, прагнуть допомогти у важку хвилину, підняти настрій. До цієї установи приходять і волонтери, небайдужі до доль стареньких. Серед них особливою турботою і відданістю вирізняється Ліна Степанівна Русецька. Вона добровільно узяла на себе обов'язки бібліотекаря, літературознавця: сама поповнює книжковий фонд, робить підшивки газет, знайомить літніх громадян з новинками літератури, організовує тематичні виставки.
А ось мешканка притулку Таїсія Михайлівна Зінченко тривалий час виконувала функції відповідальної за каплицю і сповідальню, щоправда, останнім часом їй стало важко виконувати свої обов'язки через втрату зору. Але мешканці притулку, як і раніше, довіряють їй свої секрети, йдуть за порадою. Вона завжди підкаже, знайде вихід зі скрутної, часом делікатної ситуації. Часто радить директорові, кого і куди слід переселити, щоб в кімнатах зберігався добрий мікроклімат. Адже притулок - це велика сім'я зі своїми проблемами, і головне - вирішувати їх швидко і безболісно для всіх.
Одна з традицій притулку - дотримання санітарно-гігієнічних правил. Регулярно підбиваються підсумки своєрідних конкурсів чистоти, добросердих взаємин між сусідами у кімнаті. Вручаються вимпели: "Найчистішим і охайним", "Співдружність задушевних і чарівних людей", "Квіти - це стан душі".
Медпрацівники проводять щоденну фіззарядку, яка стимулює енергію і апетит, сприяє гарному настрою. Істотним доповненням до цього служать процедури, що проводяться у фізіотерапевтичному кабінеті, для якого Володимир Якович постійно знаходить нове устаткування, завдяки міськвиконкому і спонсорам.
Чистота, профілактичні заходи, збалансоване харчування, в якому є фрукти, овочі, м'ясо, риба - все це частина програми "Довголіття", яку колектив енергійно і послідовно впроваджує в життя. Можливо, тому й середня тривалість життя тут становить 93 роки.
На жаль, нашій державі ще далеко до рівня цього маленького притулку, що став мальовничим оазисом і міцним оплотом турботи про літніх самотніх громадян країни. Але головне, що позитивний досвід є, тому успішні ініціативи інгульського притулку можна брати за приклад і втілювати в життя.
Наталія КОРНІЛОВА
Миколаївська обл.
Архив за 09.02.2004 – 19.02.2004
Версія для друку
