Архів: 13.01.2004 – 19.01.2004
Влада скубеться, а в людей чуби тріщать! (28.01.2010)
ЛИСТИ ЧИТАЧІВ
"Наше селище опинилося в епіцентрі розборок правлячих партій"
Є в Миколаївській області невелике селище Ольшанське, розташоване неподалік від річки Південний Буг. Отримало свою назву на честь командира десантників, що звільняли обласний центр від німецько-фашистських загарбників 1944 року, Костянтина Ольшанського. Селище розбудовували у 60-ті роки минулого століття разом із двома заводами: цементним і гідролізно-дріжджовим. На ці об'єкти з'їхалися фахівці з різних кінців колишнього СРСР. Населення сформувалося з потужними потенціалом інтелекту, працездатності, творчості. Посилено розвивалася інфраструктура, звели лікарню, поліклініку, будинок культури, два відомчі (заводські) дитячі дошкільні заклади, триповерхову школу. У 70-80-ті роки ХХ століття за селищем закріпилася слава успішно процвітаючого населеного пункту з високорозвиненою культурою, зі спортивними перемогами, з науковими досягненнями підростаючого покоління, а головне - з тисячами робочих місць.
Але... Настали жорстокі й руйнівні дев'яності. Першим потрапив під прес розвалу й свавілля гідролізно-дріжджовий завод, а за ним під приватизацію - Ольшанський цементний, власниками якого були то німці, то італійці. Люди залишилися без роботи, без надії. Постраждали не тільки дорослі, а й діти. Дитячі садки спорожніли, будинок культури, де раніше лунали концерти, виявився напівзакинутим, а школу взагалі закрили через аварійність будівлі. Частину учнів відправили навчатися до приміщення колишнього дитячого садка, а більшість розмістили в гуртожитку.
Куди тільки не зверталися депутати селищної ради, батьківська громадськість, учителі - ніхто не зміг допомогти поліпшити умови навчання. На жаль, наш населений пункт опинився в епіцентрі розборок партій, що правлять у нашому районі, і зіткнення економічних інтересів, а внаслідок цього - безліч махінацій, зловживання службовим становищем, від чого всі ми страждаємо досі.
Колишній директор цементного заводу уклав договір з якоюсь фірмою на проведення реконструкції будівлі колишнього дитячого садка з метою перепрофілювання його на школу. Іноземні інвестори виділили перший транш у сумі 600 тис. євро для проведення цих робіт, але фірма нічого не робила, доки громадськість не почала бити на сполох. Торік і позаторік провели деякі роботи про людське око, а потім знову реконструкцію заморозили. Мені вдалося зустрітися з головою облдержадміністрації О. Гаркушею, з представником власника заводу, інвестора ремонтних робіт, розповісти їм про ситуацію. Але, ймовірно, ніколи керівникам вирішувати проблеми утворення п'яти сотень дітей, які ось вже четвертий рік туляться у непристосованих приміщеннях, без достатньої площі й кубатури класних кімнат, позбавлених повітря і освітлення, без спортзалу й актового залу, без дотримання всіх правил шкільної гігієни. Вже три випуски школярів запам'ятали останні роки свого навчання як гірку науку про "турботу" держави про підростаюче покоління.
Єдиний лідер партійної організації, який звернув увагу на наші проблеми - це Анатолій Свиридов, наш колишній учень, що очолює нині обком СПУ. Він намагався боротися з цим свавіллям, виступав на сесіях перед депутатським корпусом селища й району, відстоював позицію громадськості щодо будівництва нової школи. Він чудово розуміє, що реконструкція старої будівлі дошкільного закладу не вирішить питання, оскільки приміщення садка не відповідають нормам державних стандартів класних кімнат. Ми це намагалися довести всім компетентним органам, та комусь просто дуже потрібно нагрівати руки за чужі кошти.
Сподіваюся, наш народ вже скуштував усю красу олігархічного правління і здоровий глузд переможе. Тільки при соціалізмі можна домогтися будівництва нових шкіл, безплатного і якісного медичного обслуговування, якого нам, дітям війни, так бракує. Тільки тоді вся соціальна сфера почне функціонувати на повну потужність, а маленькі населені пункти процвітатимуть.
Колишній директор школи (1974-1986 рр.),
колишній голова селищної ради,
депутат селищної ради
Елеонора Петрівна ЄЗОПКІНА
смт Ольшанське
Миколаївської обл.
"Невже в 2010-му літніх людей і далі викидатимуть з маршруток?"
Наближається другий тур президентських виборів, а уряд так і не подав до парламенту нормальний проект бюджету. Уряду вигідно управляти грошовими потоками вручну. Закінчаться вибори. Верховна Рада таки ухвалить бюджет на 2010 рік. І знову в ньому забудуть про субвенції для компенсації транспортникам за проїзд дітей війни. Знову водії маршруток почнуть влаштовувати мордобій і викидати людей похилого віку з маршруток.
Я - теж дитина війни. Живу в спальному районі Львова - Сихові. Раз-два на тиждень виїжджаю чи до соціальної аптеки, чи до бібліотеки, чи на ринок. Біля мого будинку ходять кілька десятків маршруток. Але я знаю, що в маршрутки 41 і 81 Д краще пільговикові не сідати. На цих двох маршрутах половина водіїв працюють нелегально. У них свій мікроавтобус, і вони платять господареві маршруту відступні. Якщо ж свого немає, то за автобус господаря вони мають віддавати йому щозмінно по 600 грн, проводячи за свій рахунок усі ремонтні роботи. Ось і працюють ці нелегали по 18 годин за зміну, не маючи навіть надії на робочу пенсію, якщо навіть до неї доживуть. Адже вони ніде не оформлені. Отже, нічого дивуватися, що вони зривають своє рабське становище на беззахисних пільговиках. Причиною конфліктів є суперечність інтересів перевізників і пільговиків, посилена фактичною відсутністю компенсацій за пільговий проїзд. Так, держава робить субвенції, які потім теоретично йдуть на компенсації безплатного проїзду. Але фактично ці компенсації доходять тільки до наближених до місцевих владців господарів маршрутів. Крім того, ці господарі отримують найвигідніші маршрути, часто дублюючі маршрути комунального транспорту. Людині при грошах вигідніше їхати маршруткою, що зупиняється, де тобі потрібно, ніж комунальним транспортом, що зупиняється тільки на встановлених зупинках. Ось і зазнає збитків комунальний транспорт, більшість пасажирів якого становлять пільговики. Де ж вихід?
Не винаходитимемо велосипеда. За часів Союзу, та й після, я об'їхав-облітав увесь СРСР від Калінінграда до Петропавловська-Камчатського. 2001-го я їздив до Саратова. Його проблеми з транспортом куди складніші, ніж у компактного Львова. Зате транспортних заторів ані в центрі міста, ані на околицях я не побачив. І про щорічний ремонт одних і тих самих ділянок вулиць не чув. Що мені там найбільше сподобалося, то це той факт, що маршрути зі спальних районів у центр міста, на вокзали й великі підприємства в Саратові обслуговує виключно комунальний транспорт автобусами великої і середньої місткості. А ось вулицями цих спальних районів, не центральними вуличками носяться верткі маршрутки. І жодна з них не дублює, як у нас, маршрути комунального транспорту. При цьому плани (маршрути) перевезень розроблені вченими місцевого Державного політехнічного інституту й щороку переглядаються. Я не знаю, як там їздять пільговики. У той час я ще не мав права на пільги, але скандалів ані в маршрутках, ані в комунальному транспорті не спостерігав. Невже нашим владцям на місцях не можна застосувати такий самий принцип, як у Саратові? Транспортні потоки мають планувати учені, а не загребущі підприємці!
А зараз про конфлікт інтересів транспортників і пільговиків. Якщо в нас у Львові з хамством водіїв я стикався тільки на двох маршрутах, то коли влітку їздив на ювілейну зустріч випускників КТІПП, то однокурсники говорили, що взагалі вважають за краще їздити тільки комунальним транспортом. У маршрутках завжди, пред'явивши посвідчення, нарвешся на хамство. А ось мій однокурсник з Бреста (Білорусь) Віктор Тимосюк жодних проблем із транспортом не має. Йому в соцзабезі видають талончики, які він і обмінює у водіїв маршруток і комунального транспорту на квитки. За ці талончики перевізники потім отримують компенсацію - сума автоматично списується з їхніх податків! Ось тобі й бацька-"диктатор"!
То який же вихід нині для того, щоб дітей війни не викидали з маршруток? Закон повинен бути єдиним для всіх. А в ньому сказано, що діти війни мають право безплатного проїзду в усіх видах міського транспорту, незалежно від форми власності. Мало того, в доповненні до ст.1331 Кодексу України про адміністративні правопорушення зазначено: "Безпідставна відмова від передбаченого законом пільгового перевезення громадян тягне за собою стягнення штрафу на водія транспортних засобів, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності - від восьми до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян". Як бачите, і закон є, і відповідальність за його порушення передбачена. Але не сказано, хто має контролювати виконання цього закону, хто зобов'язаний накладати штраф на хамів-водіїв маршруток. У Львові пропонується телефонувати в таких випадках на гарячу лінію транспортного відділу мерії. Але наведені в газетах телефони гарячої лінії - недоступні! Вирішувати цю проблему через суд? Так у пільговика тільки декілька сотень гривень пенсії, а у господаря маршруту - тисячі доларів. На чий бік, як гадаєте, стануть наші судді-зваричі?
Для наведення в наших містах ладу з перевезеннями громадян треба не так вже й багато:
1. Розробка планів перевезень місцевими ученими-транспортниками з щорічним їх переглядом.
2. Обов'язкове узгодження з цими розробниками укладення чи переукладення контрактів між господарями маршрутів та меріями.
3. Повернення до забезпечення квитками пасажирів на всіх видах транспорту, незалежно від виду власності.
4. Заміна розмов про безплатний проїзд видачею іменних талонів на проїзд із зарахуванням їх при компенсації пільгових перевезень.
5. Ліквідація повної безконтрольності приватних перевезень.
Думаю, коли цих простих заходів буде вжито, літнім людям не страшно буде входити в маршрутку, адже водії не матимуть приводу їм грубіянити.
Володимир СИРОТЕНКО (ВЕРБИЦЬКИЙ)
м. Львів
"Маленький остров великих свершений..."
Шановний Олександре Олександровичу!
Прошу знайти можливість опублікувати мій вірш, присвячений Острову Свободи.
Знаю, що Ваша соціалістична партія підтримує дружні відносини із соціалістами всіх країн.
З повагою,
Т. НОВІЧКОВА
Остров Свободы, как огненный остров,
Остров любви и мечты...
С детства мы пели: "Остров Свободы..."
"Куба - любовь моя..." ... ты!
Маленький остров сильных желаний
Помыслом честных людей.
Он научился у нас в испытаньях,
Сейчас учит нас каждый день!
Стойкостью учит в мире мятежном,
В мире примары и зла,
Маленький остров великих свершений,
Куба - любовь моя!
Архив за 13.01.2004 – 19.01.2004
Версія для друку
