Архів: 18.09.2003 – 25.09.2003
Приватизувати не можна виселити. Цією статтею ми продовжуємо відслідковувати проблеми мешканців гуртожитків (26.10.2011)
Нещодавно Президент України підписав Закон "Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків". Відтепер мешканців гуртожитків не мають права виселити з кімнат, у яких вони проживають.
Нова редакція закону визначає процедуру обов'язкової передачі гуртожитків у власність територіальних громад із подальшою їх приватизацією. Відповідно до закону, на приватизацію мають право громадяни, які на законних підставах зареєстровані і не менше п'яти років фактично проживають у гуртожитках, призначених для проживання самотніх громадян чи родин, та не мають іншого власного житла. Також цей закон на три роки подовжує мораторій на відчуження гуртожитків.
Нагадаємо, 8 вересня Верховна Рада забезпечила право на приватизацію житлової площі мешканців гуртожитків. Законопроект про внесення змін до деяких законодавчих актів України підтримали 268 народних депутатів. Мораторій мав закінчитися 1 жовтня, а вже 2 жовтня сотні тисяч мешканців українських гуртожитків могли б залишитися просто неба.
І все ж є проблема, яка дуже непокоїть мешканців гуртожитків - три роки швидко спливуть, а віз так і залишиться на своєму місці. У 2014 році їх настигне та ж сама загроза опинитися з речами на вулиці. Інакше кажучи, продовження мораторію на папері по суті нічого не вирішує. Необхідна конкретна робота чиновницького складу та держапарату. А з цим, як відомо, у нас не все гаразд.
Юристи, котрі займаються житловими питаннями, наголошують, що для виселення людей із гуртожитку, незалежно від форми власності, Житловим кодексом передбачені лише три причини, а саме: використання житлоплощі не за призначенням; псування приміщення; створення умов для проживання інших мешканців. Крім цього, людей можна відселяти, якщо будівля знаходиться в аварійному стані, але тільки в інше житло.
Нерідко людей намагаються виселяти, м'яко кажучи, незаконними методами - обрізанням води, електрики, газу. Зрозуміло, якщо бідолашним нікуди йти, то вони продовжують своє існування і в таких нелюдських умовах.
Законопроект, з одного боку, пропонує кардинальний варіант виходу із цієї ситуації - розробити спеціальну урядову програму і віддати всі гуртожитки у комунальну власність для подальшої безкоштовної приватизації мешканцями.
Гуртожитки державної форми власності або ті, що були включені у статутний фонд підприємств, більша частка яких належить державі, мають передаватися у комунальну власність безкоштовно. Якщо ж частка держави відсутня, або є меншою за 50%, то гуртожитки такого підприємства підлягають викупу, після чого мешканці можуть безкоштовну приватизувати свої кімнати.
Суттєвий недолік цього закону - невизначеність коштів держбюджету, необхідних на таку передачу. При тому, що фахівці називають суму щонайменше 1,2 млрд. грн. До речі, з кожним роком зволікань ця сума зростатиме.
Ці кошти необхідні, аби спочатку зробити гуртожитки придатними для проживання. А вже тоді передавати їх до комунальної власності та приватизувати. Ні для кого не секрет, що більшість гуртожитків потребують капітального ремонту. Облізлі, розтріскані, оповиті загрозливим для здоров'я грибком стіни, поржавілі труби, несправна електрика та сантехніка. Спеціалісти констатують, що кілька років тому деякі об'єкти можна було врятувати комплексним ремонтом, а зараз навряд чи.
І, знову ж таки, з кожним роком зволікань обсяг робіт і вартість ремонту зростатиме ще більше. У окремих випадках будівлю вигідніше взагалі реконструювати, а то й демонтувати, аніж ремонтувати те, що за рік-два все одно завалиться. Мешканці гуртожитків бідкаються, що їхні будівлі не знали жодного ремонту з радянських часів, як заселилися, і до сьогодні. Не дивно, що споруди сиплються на очах. Однак, навіть за ці горе-умови люди вимушені боротися не на життя, а на смерть, бо сподіватися на краще житло від держави їм вже давно зась.
Як свідчать дослідження, на сьогодні середній прогнозований термін очікування безкоштовного житла у квартирній черзі становить 74 роки. Отож, якщо при народжені в чергу стане дівчинка, то на старість вона може отримати омріяне житло. А от із хлопчиком - проблема, адже середня тривалість життя чоловіків в Україні дорівнює 63 рокам.
Відповідно до офіційної статистики, 70% родин стоять у квартирній черзі десять і більше років. Кожен сьомий черговик - киянин. Молодим жителям столиці потрібно буде чекати квартири від держави 130 років.
Дієвих соціальних програм або програм лояльності та поступливих кредитів для родин із середнім статком, багатодітних і малозабезпечених - наразі немає. Та й ті, що є, - лише на папері. Головна ж проблема - байдужість держави до своїх громадян, повна бездіяльність влади. Люди зі своїми проблемами залишаються сам на сам - у замкнутому колі, вихід з якого заблоковано на всіх рівнях.
Тож за роки колотнечі, що точиться за мізерні квадратні метри, жителі гуртожитків давно втратили надію на отримання власного повноцінного житла. А головне - віру, що в цій державі закони виконуються, а чиновники вартують соціальну захищеність кожної людини. От і нині: закон, що дозволяє приватизацію гуртожитків є, але реалізація його - під великим сумнівом.
Аналогічний закон було прийнято у 2008 році. Тоді він також продовжив мораторій на виселення на три роки і зобов'язав уряд розробити програму приватизації гуртожитків. Утім попередній Кабмін цього не зробив. Теперішній мав півтора роки, щоб працювати за старим законом, але за той час також не перейнявся даною проблемою. Що йому заважало? А нічого. Просто відчуття безкарності, що в Україні за невиконання законів влада жодної відповідальності не несе. От якби... Але то вже, як кажуть, інша історія.
А поки що понад чотири мільйони мешканців гуртожитків по всій країні продовжують жити у своїх кімнатках на пташиних правах, постійно тримаючи напоготові валізи з нажитими речами. Статус у них швидше орендарів, аніж власників. Значна частина гуртожитків перебуває в процесі зміни юридичного статусу або вже змінила його на користь приватних компаній, які приватизували державне майно.
Такий процес відбувається переважно в закритому режимі, при повному ігноруванні законів, інтересів та прав людей. Його наслідком став наступ приватного капіталу у змові з чиновниками на житлові права мешканців гуртожитків та малосімейок. Бізнес по-українськи сьогодні більше нагадує захоплення й відповідно експлуатацію будь-якої власності, що залишилася від радянських часів (заводів, фабрик, гуртожитків). Звичайно, куди вигідніше заробляти гроші, не вкладаючи їх і не створюючи щось нове, соціально важливе.
Аби реалізувати соціальні програми на достатнє житлове забезпечення, державі слід рухатися іншим курсом. Серед пріоритетних кроків повинно бути надання безкоштовного житла тим, кому воно передбачено законом (окремі соціальні категорії громадян, окремі держслужбовці). У тому числі, по можливості, приватизація житла, яке перебуває в державній власності й отримано не у тимчасове користування.
Ще один напрямок - створення державної системи допомоги малозабезпеченим через спеціальні пільгові кредити чи продаж житла за пільговими цінами з урахуванням мінімального відсотку рентабельності чи запровадження інших механізмів сприяння купівлі житла; надання гуртожитків у користування; створення системи соціального житла для бідних, яке знаходиться в комунальній чи державній власності, проте його можна орендувати у власника за пільговими тарифами.
Тестом на готовність нинішньої влади вирішити болюче питання мешканців гуртожитків стане проект Держбюджету-2012. Якщо там буде передбачено необхідні кошти - є шанс, що проблему можна буде закрити раз і назавжди. Але якщо уряд не виділить потрібних грошей - мешканці гуртожитків готові пікетувати стіни Кабміну, захищаючи своє право на нормальне життя, навіть не чекаючи, коли спливуть ті, визначені законом, три роки.
Ірина МАЛИШ
Архив за 18.09.2003 – 25.09.2003
Версія для друку
