Архів: 19.01.2004 – 29.01.2004
Ну... за тверезість! Стрімке зростання споживання алкоголю українцями може бути зупинене зміною ставлення людей до "випивальних" традицій (02.02.2010)
Фахівці Всесвітньої організації охорони здоров'я порахували, що повне ушкодження генофонду народу настає при обсязі виробництва алкоголю вісім літрів на душу населення на рік. Нині, за даними різних експертів, середньостатистично кожен українець випиває від 10 до 13 літрів горілки на рік. Як свідчить історія, коли наставали подібні часи, українці починали боротися з алкоголізмом. Часом при цьому вдавалися до незвичних і нетрадиційних заходів. Нині, схоже, саме час братися за відновлення давніх традицій.
Похорони горілки і хрести тверезості
Важко повірити, але, за даними істориків, наприкінці дев'ятнадцятого - на початку двадцятого століття мешканці Західної України пиячили значно більше, ніж тепер. Принаймні є статистика, яка свідчить, що у 20-30-х роках минулого століття західноукраїнське населення щороку пропивало 450 мільйонів злотих (все населення тодішньої Польщі - 1,5 млрд злотих). Лише у Луцьку в січні 1930 року було продано 14 вагонів горілки! Причому в місті тоді жило стільки мешканців, як нині в Хусті (близько 30 тис.).
На жаль, практично неможливо знайти багато архівної інформації про ставлення закарпатців до алкоголю. Проте очевидно, що й наші предки любили пригощатися. Ба більше - бували періоди, коли з пристрастю до алкоголю боролися всім миром. Наприклад, влаштовували похорони горілки. Сулію з самогоном закопували на цвинтарі (попередньо розбивши, аби алкоголіки не відкопали скарб), священик правив службу і на могилі "диявольської вогненної води" ставили хрест.
Крім того, тверезість возвеличували як одну з найважливіших людських чеснот. Скажімо, знаменитому закарпатському листоноші Федору Фекете нащадки встановили меморіальну дошку в рідному селі Тур'я Ремета, що на Перечинщині. Напис на ній свідчить, що її встановлено на знак "приязности, тверезости, чесности і послужности" Федора Фекете. А в селі Білки Іршавського району на старому місцевому кладовищі взагалі стоїть особливий пам'ятник - металевий хрест із написами "Пам'ятник братства тверезості заведеного от Пія папи ІХ 1874" та "Хрест побєділ поганство, побєдіт і п'янство".
Дізнатися більше про історію антиалкогольної боротьби на Закарпатті нам допоміг іршавський історик, ветеран Соціалістичної партії України Микола ПАРАНИЧ. Він є давнім прихильником тверезого способу життя і працює заступником голови Міжнародної незалежної асоціації тверезості. Микола Кирилович з 1985 року жодного разу не вживав алкоголю. Хоча й до того, каже, його надто не любив, просто час від часу піддавався на вмовляння колег чи родичів і міг випити "за компанію".
25 років без алкоголю
- Я ніколи і нікому не нав'язував своєї тверезості, - каже Микола Паранич. - Не змушую людей жити так, як живу сам. Однак не хочу, аби й мені нав'язували алкоголь. В кожному колективі, де я працював, мене змушували пити. Якщо відмовлявся, в хід ішла фраза "Ти нас не поважаєш?" Якось я подумав: скільки можна жити за чужими переконаннями? В мене є власні принципи, погляди на життя, яких хочу дотримуватися і керуватися ними. Тож раз вирішив покласти цьому край. І Новий рік із 1984-го на 1985-й був останнім, коли я випив бокал шампанського.
З того часу Микола Паранич не вжив жодного грама спиртного. Проте не приховує, що такий спосіб життя багато кому муляв і муляє очі. І що через це він втратив стосунки з багатьма людьми. Навіть із родичами. Хрещені батьки його доньки перестали з ним спілкуватися після того, як чоловік відмовився випити з ними вина на дні народження дівчинки.
- Двадцять два роки вони до нас не приїжджали, не спілкувалися зі мною, - розповідає співрозмовник. - Приїхали тільки тоді, коли я лежав у лікарні у дуже важкому стані після інфаркту. Так їх образила моя відмова пригоститися з ними.
Проте позиції Миколи Паранича такі випадки не порушують. Каже, що без алкоголю він перебуває у прекрасному морально-психологічному стані й не має наміру нічого змінювати. Чоловік активно працює: разом із православним та греко-католицьким священиками створив районну асоціацію "Тверезість", проводить історичні розвідки з однодумцями зі всього колишнього Союзу, бере участь у роботі Міжнародної незалежної асоціації тверезості. Останнім часом, щоправда, ця структура більше орієнтована на російські реалії. Хоча раніше в Україні організовувала дуже масштабні акції, як, наприклад, "Музиканти проти наркоманії та алкоголізму" в 1993 році.
Проте Микола Кирилович свою роботу робить: публікує статті, приходить на уроки до школярів, спілкується з однодумцями і шукає прихильників тверезого життя в історії. З багатьох його відкриттів особливо хочеться відзначити одне, проте дуже цікаве. Виявляється, членом одного з перших на теренах Росії товариств тверезості "Согласие против пьянства", організованого Львом Толстим, був Томаш Масарек, президент Чеської Республіки, батько новітньої чеської державності...
Микола Паранич каже, що боротися з пияцтвом складно.
- Безперечно, людська цивілізація здавна має дуже сильну, агресивну алкогольну традицію, - пояснює він. - Однак радує те, що в суспільстві є й дуже потужна твереза традиція, твереза культура. Яку традицію ми пронесемо через власне життя - питання вибору кожної людини. Я вирішив жити тверезо. Адже наше життя - багатобарвне, багатогранне. У ньому є достатньо природних радощів і нема потреби шукати втіхи у штучних, хімічних речах.
Ярослав СВІТЛИК
Закарпатська обл.
Архив за 19.01.2004 – 29.01.2004
Версія для друку
