Архів: 29.01.2004 – 09.02.2004
ЛИСТИ ЧИТАЧІВ (17.08.2010)
Доброго дня, дорогі наші друзі!
Перш за все, спасибі Вам за листи. Сподіваємося, що наше спілкування буде постійним з огляду на те, що воно, зазвичай, не може ніколи припинятися. Адже діалог між людьми завжди був силою і потужністю, які об'єднували однодумців, і силі цій ніхто не міг протистояти. Отже, ми упевнені, що разом зможемо багато чого домогтися.
Пишіть нам і не забувайте про передплату на газету - єдиний засіб нашого спілкування. Ми завжди будемо раді Вашому слову. Сподіваємося на все якнайкраще разом з Вами. Дай Вам, Бог, здоров'я і успіху!
З повагою, ведучий рубрики Віктор БАРАНОВ
"Оттенки слов слабей оттенков чувства..."
Доброго дня,
шановна редакція!
Я за допомогою газети хочу і висловитися, і поділитися, в той же час, ось якою доброю справою на тлі частих негараздів як в країні, так і між людьми. Упевнена, що це гідне наслідування всім - від малого до великого.
Немає в Україні людини, яка б не знала цього імені: Олександр Олександрович Мороз. І це справедливо! Політик, громадський діяч, поет, Олександр Олександрович приваблює до себе серця сотень тисяч людей.
А для мене Олександр Мороз - це друг, добрий геній, який створив для мене чудо. Саме чудо! Іншими словами, мабуть, неможливо визначити ту роль, яку Олександр Олександрович зіграв в моїй долі...
Я - миколаївська поетеса і прозаїк, людина творча, а це значить, що зміст мого життя - в написанні. Так щасливо склалися обставини, що мені, вчительці російської мови і зарубіжної літератури, поталанило знайти себе і в цьому.
І моя письменницька доля має свої злети і падіння. Але є в ній тепер Олександр Олександрович, який протягнув мені руку підтримки. Я до цих пір не можу до кінця усвідомити, що він, людина, яка жодного разу в житті мене не бачила і, звичайно, нічого про мене не знав, раптом в один прекрасний день зробив для мене те, що не зробив би ніхто на світі...
Я була приголомшена і спочатку думала, що мені це сниться! Адже я просто написала лист, звернулася до нього з проханням, як письменник до письменника (а треба сказати, що я велика прихильниця творчості Олександра Олександровича; для мене його вірші - це більше, ніж твори, це скарби мого серця), просила посприяти у виданні другої книги.
Свою першу книгу я чекала дуже довго, і, коли написала другу, спробувала знайти зацікавлених людей. Зверталася до багатьох, деякі обіцяли в туманному майбутньому не залишити без уваги, деякі говорили: "криза..." Ну і так далі...
І лише один Олександр Мороз не сказав про кризу і вибори, а відразу запропонував свою допомогу і підтримку, як тільки я (після дзвінка його помічника Людмили Миколаївни Павловської) відправила йому по "электронці" свої повісті.
"Оттенки слов слабей оттенков чувства..." - це слова, які я, як заклинання, повторювала в ті дні. Це було неймовірно, казково, але - факт: сам Олександр Олександрович скомпонував мої повісті і розповіді, сам написав вступне слово до книги, що вийшла, сам її видав в Парламентському видавництві!
І через якихось два місяці з моменту звернення до Олександра Мороза я отримала в руки книгу! - прекрасного дизайну і поліграфії, та ще і в двічі більшого об'єму, ніж я просила! Ось і скажіть, що це не чудо... в усякому разі зі мною нічого подібного ніколи не відбувалося.
Я давно чула про Олександра Олександровича, що він не схожий на інших політиків, самозакоханих в свою велич і нікого, окрім себе, не помічають. Я знала про нього, як про поета, чиї книги полюбила всією душею багато років назад. А зараз я знаю його, як простого, щирого, справжнього друга, і це для мене - величезне щастя. І я така - не одна. Олександр Олександрович допоміг багато кому, подібних мені, серед його друзів і прихильників - поети, музиканти, діячі культури.
Скажіть, хто ще з наших політиків може таке зробити? Я особисто, окрім Мороза, нікого назвати не можу.
Я щаслива і горда тим, що мені доля дала такий шанс, і я дуже вірю, що така людина, як Олександр Мороз, увійде (і вже ввійшов!) в історію України, як найінтелігентніший політик.
Лариса РАТИЧ
м. Миколаїв
"Цю інформацію прошу опублікувати, оскільки мало у кого є Інтернет"
Прочитав у 59 статтю "Армію хочуть урізати" і хочу висловити з цього приводу свої міркування.
Всі добре пам'ятають, яка була армія в Радянському Союзі, і як її боялися. Тому що була залізна дисципліна, проводилися навчання, йшли на службу з честю і гордістю і так далі. Гаразд, розпався Союз. Що далі? Я спеціально зайшов в Інтернет, щоб знайти інформацію, що ж дісталося Україні в армійському плані після розпаду СРСР. Цю інформацію, яку написав кандидат історичних наук Олег Бєлослудцев, прошу опублікувати, оскільки Інтернет мало у кого є. А інформація дуже вже цікава.
Отже. "Після розпаду Радянського Союзу в спадщину Україні залишилося могутнє угрупування військ чисельністю близько 800 тис. чол., включаючи дивізії і полки другого стратегічного ешелону - самі боєздатні частини, оснащені сучасним озброєнням.
На території республіки дислокувалися 176 міжконтинентальних балістичних ракет шахтного базування (РС-18 і РС-22) з 1652 боєголовками, 42 стратегічних бомбардувальники Ту-95 МС і Ту-160 - для них було 600 ядерних боєприпасів.
Від Радянської Армії Україні залишилося більше 9 тис. танків, понад 11 тис. броньованих бойових машин і бронетранспортерів, близько 18 тис. артилерійських і реактивних систем, близько 1000 бойових літаків, величезна кількість інших першокласних систем зброї. На складах зберігалася величезна кількість боєприпасів, ПЗМ, продовольства, якого було достатньо, щоб екіпірувати п'ять фронтів. Зарубіжні джерела оцінювали вартість цього військового майна в 89 млрд дол.
Українське керівництво вважало, що для оборони країни достатньо було мати набагато меншу армію. Не дивлячись на антиросійську риторику націоналістів, що робили у той час вирішальний вплив на українську політику, в Києві усвідомлювали, що реально Україні ніхто не загрожує. Тому підтримка армії проводилася одночасно з її різким скороченням. В правових документах було визначено, що чисельний склад армії треба зменшити до 450 тис. осіб.
За даними Лондонського інституту стратегічних досліджень, тільки до 1994 р. Збройні сили України продали зброї, боєприпасів і амуніції на суму 32,4 млрд дол. На думку експертів, цієї суми з лишком вистачило б не тільки на реформу армії, але і на підняття економіки всієї держави".
А зараз можна зробити два висновки. Перший: куди дівалися 32,4 млрд (не гривень, а доларів) при правлінні кучмо-кравчуків? Другий: хто і коли за це відповість?
Ви думаєте, звідки у них з'явилися яхти-пароплави? Скористалися хаотичним безвладдям, розпродали все з молотка і гроші собі в кишеню поклали. Ви ще, прихильники заокеанської "демократії", будете гіркими сльозами плакати по тих порядках, які були при Союзі - тоді і вовки були ситі, і вівці цілі. А зараз їжте те, що зварили самі ж.
Петро Пантелійович ХАНДУС
м. Запоріжжя
"Газета повинна зробити так, щоб про це знали всі виборці"
Шановна редакціє газети "Товариш"!
Вашу газету передплачую вже не один рік. У 57 в рубриці листів прочитав листа "А наші очі все бачать і душа болить". Що це так, то так. Бо вже відколи до влади прийшли перестройщики, Остапи Бендери, які ніколи фізично не працювали і не працюють. І ця порода Остапів Бендерів взяла, та й розвалила Україну, розікрала і продовжує розкрадати, все під мітлу позмітала, а що залишилось - прихватизувала.
Держава суспільство на класи поділила, мільйони людей без роботи залишилися, а хтось і на смітникові опинився. За рахунок бідних і безробітних ця порода Остапів багатими стала, мільйонні і мільярдні статки собі і своїм дітям нажила та на Кіпр і в інші офшори повкладала.
Тепер їм ще й майбутні пенсіонери поперек горла стали. Тому вони й хотять підвищити пенсійний вік, щоб вони не змогли до пенсії дожити, а їхню пенсію собі забрати. Бо ці Остапи плюють на закони і Конституцію. Так, як це вони зробили з дітьми війни - знову їх обікрали. Тому газета повинна зробити так, щоб про це знали всі виборці, діти війни, за кого голосувати, а кого - проклинати. Щоб виборці знали, хто проводить в Україні геноцид.
Самі ж живуть у розкоші, як царі, а з лиця землі цілі села зникають. Кругом чвари та скандали, вбивства та крадіжки. Бо замість заводів, фабрик та іншої інфраструктури, де мали б змогу працювати люди, Остапи понаставляли бари і палатки, щоб споювати людей.
З повагою,
Василь Нестерович ВОЛЬФ
с. Хрещатик
Заставнівського р-ну
Чернівецької обл.
НА ВАШ ЛИСТ
Вікторе Степановичу, не могла без сліз читати Ваш вірш "Прощання з собакою", опублікований в рубриці листів у 57. Я дуже добре розумію хазяїна цієї собаки, тому що у мене теж є жива істота, яку я люблю і прив'язана до неї - це кіт. Я вважаю, що потрібно знаходити хоча б декілька копійок, щоб просто купити кісточку (вони в магазині недорогі) і дати тварині - адже вони нас так люблять і багато кому з нас це така розрада, що навіть не уявити: завжди біля тебе вертиться, створює позитивний настрій (а багато котів і собак є лікарями для нас), спить з тобою і таке віддане, що навіть немає слів.
Багато тварин їдять картопляне лушпиння, лушпиння з багатьох овочів і фруктів, які ми викидаємо в сміттєве відро, тому можна годувати і цим - яка економія і відходів мало. Адже я знаю з життя, що значить поділитися шматочком хліба зі своїм другом, якому ти довіряєш і якому ти віриш.
Спасибі Вам за теплі рядки.
З повагою,
пенсіонерка, дитина війни (повна адреса не вказана)
м. Харків
ПОЕТИЧНИМ РЯДКОМ
ЛЕОНІДАМ КРАВЧУКУ І КУЧМІ
Все це почалося ще відтоді,
Як в чинах високих ви ходили,
Гонорились честю при народі,
А самі давно її згубили.
Ви до влади рвалися брехнею,
І дорвались, флюгери-мутанти.
Ваші душі зліплені із глею,
При столі европ - офіціанти.
Вже кому ви тільки не служили...
Запобіжно, хвацько і хапливо.
А з своїх витягували жили,
Хоч ті люди ще живі, на диво.
Ви останнє свиснули з їх хати,
Олігархам продали Вкраїну,
Вам байдужа Україна-мати,
В радості звели її до згину...
Мій народе! Щирий і правдивий!
Не давайся їм, не продавайся!
Для життя звичайного - не дива,
Підніми свій голос і єднайся!
Віктор ОБДУЛЕНКО,
ветеран СПУ, член Національної
спілки журналістів,
м. Чернівці
Архив за 29.01.2004 – 09.02.2004
Версія для друку
