НА УЗБІЧЧІ ЖИТТЯ. Залишившись без житла, люди швидко опускають руки, втрачають віру і скочуються на соціальне дно (17.11.2009)
Брудних, зарослих, нечесаних, зів'ялих від передчасної старості, з синюшними обличчями й опухлими від постійних п'янок косими очима - таких людей можна зустріти в будь-якому дворі, на ринку й вокзалі. Головний об'єкт їхнього інтересу - сміттєзвалище. Шукають там пляшки, ганчірки й харчові недоїдки. Люди без певного місця проживання, просто бомжі, улітку ночують у лісі, на пляжах, узимку ховаються від морозів у каналізаціях і залишених будинках. Чужих вони не чіпають, а ось своїх під час суперечки або за "улов" на смітнику можуть зарізати.
Шлюб залишив без квартири
40-річний Геннадій понад десять років не має житла. Він мешкав удвох із матір'ю. Після її смерті став господарем двокімнатної квартири в Києві. Сусідка Тетяна, що жила поверхом вище, запропонувала тоді ще молодому чоловіку одружитися й переїхати до неї. А ось житлоплоща новоспеченого чоловіка, на її думку, стала їм не потрібна. І вирішили продати нерухомість. При цьому чоловіка жінка не поспішала до себе приписати, постійно знаходила тисячі відмовок. Доки гроші були - у сімействі все йшло гладко. Але за кілька років вони закінчилися. І відразу ж почалися конфлікти. У результаті Тетяна розлучилася з Геннадієм і виставила його без копійки в кишені за двері, на прощання пригрозивши міліцією, мовляв, якщо надумає навідатися, "посадить" до в'язниці.
Геннадій, що не звик працювати, перші кілька років перебивався незначними заробітками, не замислюючись про те, де ночуватиме нині й тим паче - завтра. Згодом його інтереси звузилися до випивки і п'яних бешкетів. Однак на соціальне дно чоловікові не давали опуститися дві рідні тітки, які постійно витягали племінника з халеп. Зараз "маленький хлопчик" з жалості своїх стареньких тіток живе то в однієї, то в іншої. Довго його ніхто не може витримати. При цьому чоловік не перестає пити й постійно канючить гроші в пенсіонерок. Говорить їм, що нічого не має, якщо не житиме в них - повіситься.
Примарність свободи
За офіційною статистикою, у країні понад 20 тис. бездомних і асоціальних осіб. Але щоб мати реальне уявлення про картину, цю кількість треба помножити в кілька разів. Середній вік бездомних - 35-45 років. Медики, у свою чергу, стверджують, що 80% з них є носіями туберкульозу, вошей, корости та інших інфекційних хвороб.
Олена Хлюстова, працівник Інституту соціології, розповідає, що проблема бездомності дуже гостро постала в нашому суспільстві. Багато хто з бомжів опинився на вулиці в результаті приватизації і шахрайства з житлом на початку й у середині 1990-х. Також закриття і банкрутство підприємств призвело до того, що тисячі людей були позбавлені робочих місць і опинилися на вулиці. А ще без квартир залишаються і за сімейними обставинами, додає вона. До того ж, потенційними кандидатами на це звання стають ті, хто вийшов із в'язниці, а також випускники інтернатів, що не отримали житло. Є і "ідейні" бродяги, але таких дуже мало, їхня кількість від економічного добробуту країни не залежить.
- За кілька років жебракування людина втрачає здоров'я, професію і соціальні навички. Власний спосіб життя згодом не викликає огиди, а стає нормою, душевним станом. Позбавившись всього, чим можна дорожити (дім, сім'я, робота й інше), вони знаходять якусь "свободу" і роблять абсолютно все, що схочуть, без будь-якої відповідальності, - розповідає Хлюстова. - Повернути таких людей у суспільство - проблематично. У більшості випадків неможливо. Єдине, чого вони потребують - нічліг і харчування.
Обман сиріт
Серед численних історій, розказаних соціологом про бомжів, особливо вразив випадок з випускниками дитбудинку. Як відомо, їм після закінчення профільних установ держава має виділяти житлоплощу. Для прикладу візьмемо Київ. За словами фахівця, у столиці цю норму виконують майже на 100%. Але не варто думати, що всі діти з тих, які перебувають в інтернатах, дитячих будинках, можуть претендувати на квартиру. В цьому випадку уряд все дуже хитро продумав. Отримати житлоплощу можуть одиниці, їх із загальної кількості "набереться" не більш ніж 7%.
Отже, два роки тому дев'ятьом випускникам столичного дитбудинку після повноліття виділили по однокімнатній квартирі в новобудові. Потрібно врахувати, що, залишивши навчальний заклад, молоді люди були цілком не готові до самостійності. Усе свідоме життя вони жили "стадом", не маючи жодних обов'язків. Елементарні речі для кожного з нас: сходити в магазин, приготувати вечерю і попрати - для них були невідомі.
- Отримавши квартири, вони розгубилися. Оплата комунальних послуг, облаштування житла й багато інших чинників призвели до того, що сироти й далі продовжували жити всі разом в одній квартирі. Зараз, по двох роках, сім квартир з дев'яти вже не належать їм. Шахраї доклали зусиль. Не здивуюся, якщо аферисти в змові з тими, хто видає випускникам інтернатів житлоплощу. Але щось стверджувати складно. Такі питання не заведено порушувати, не кажучи вже про те, щоб докопуватися до істини, - каже Олена Хлюстова.
Питання в тому, а чи схоче власник однокімнатної квартири за декілька років, щоб його друзі з дитячого будинку продовжували в нього жити? Відповідь досить очевидна - вона, як і майбутнє сиріт, що втратили житло, досить сумна.
Мобільний привід для вбивства
Майор міліції Валентин Чайка, порушуючи тему про бомжів, розповідає, що останнім часом почастішали випадки кривавих розборок серед бездомних.
- Якщо 1990 роки славилися кримінальними розбірками, то останнім часом збільшилася злочинність серед бомжів. При цьому вони нечасто нападають на інших громадян, перерізають горлянки, підпалюють картонні "будинки" своїм же. Днями розслідував випадок, коли через мобільний телефон один бездомний громадянин зарізав іншого. Під час слідства виявили, що він ще п'ятьох "побратимів" убив і закопав у лісі, - згадує правоохоронець.
Вказати точну кількість осіб без певного місця проживання міліціонер не наважується. Майор зазначає, що це просто неможливо. Хоча кілька разів на рік і проводиться операція "БОМЖ". Її суть: відловити бездомних, привести у відділення, зняти відбитки пальців, сфотографувати, записати ім'я і прізвище, а потім заново відпустити. Це проводиться для того, щоб надалі злочини можна було швидше розкривати, а також встановлювати особу загиблих.
Але одного й того самого бомжа можуть упродовж кількох років разів десять ставити на облік у різних регіонах. До того ж, не всі бездомні нечесані, зарослі, в затрапезному одязі й зів'ялі від передчасної старості. Тому говорити про якусь достовірну статистику просто смішно. Крім того, немає певної соціальної служби, в яку приходили б люди і ставали на облік. А в принципі, що це дало б? Безпритульних почали б забезпечувати житлом?
- Під час операції "БОМЖ" ми відловлюємо осіб без певного місця проживання в колекторах, підвалах і на теплотрасах. Перед нами часто керівництво ставить план, вказує кількість людей, яких ми маємо привести до відділення. Особливо густо населені звалища. Там у них і дім, і робота, і кухня. Але мало хто з правоохоронців хоче бігати смердючим звалищем в гонитві за бомжем, - зауважує майор міліції.
Далі він продовжує, що, завдяки замороженим будівельним об'єктам, цього року в жебраків буде достатньо місць для життя. У більшості випадків вони вибирають собі напівпідвальні приміщення без вікон, щоб не було протягів.
"Улюбленці" лікарів
А ось хворіти бомжам суворо заборонено. "Швидка" таких бере неохоче, а про лікарні й говорити нічого. У більшості міст країни спеціальних відділень для безпритульних немає, лише в декількох відкриті спецтравмпункти. Подивитися, що там відбувається, практично неможливо. Але завдяки Валентину Чайці, мені все ж таки вдалося потрапити туди, де бомжам надають медичну допомогу.
В одній з міських клінічних лікарень у напівпідвальному приміщенні розташоване вищезазначене відділення. Валентин Петрович натискає на дзвінок. За дверима чути голос: "Хто там? Шо вам треба?". Це медпрацівник напідпитку цікавиться у відвідувачів метою візиту. Після того, як майор міліції представився і сказав, що треба поспілкуватися з бомжами для слідства, нас впустили. Смердючий запах вмить дався взнаки. Навіть голова трохи запаморочилася. Медсестра років 60, "під шофе", подивившись на мене, самовдоволено розпливлася в усмішці. У палаті лежали п'ять осіб. Тільки в одного помітила під головою шматок матраца, всі інші в своєму одязі розташувалися на голих пружинах. На питання, чому немає подушок і ковдр, медсестра відповіла: "А хто після цих смердючих сволот пратиме? Ви? Усе одно кілька днів полежать і випишемо їх!"
У свою чергу, фельдшер швидкої допомоги Віктор Диховничий розповідає, що в холодну пору року не менш ніж 30% викликів на день надходять від безпритульних. Телефонують як люди, що знайшли бомжів на вулиці, так і самі "господарі сміттєзвалищ і каналізацій".
- Звісно, мати справу з ними - не найприємніше заняття. Якщо знаходимо якусь патологію - веземо до профільного відділення. А так є спеціальні "спецтравми", в яких тримають бомжів, але всього кілька днів. Можу сказати, що лікарні таких пацієнтів беруть неохоче. Та й самі хворі обурюються, коли поряд із ними кладуть людину, від якої тхне, - резюмує фельдшер.
Медпрацівник розповідає, що взимку бомжі часто перемерзають, унаслідок чого їм ампутують кінцівки. Навіть після таких операцій їх недовго тримають у лікарні, і безпритульні знову повертаються до звичного способу життя.
Любов ІСАКОВА
Останні новини
Версія для друку
