"Більшість дітей до того, як потрапити до нас, були використані батьками-алкоголіками". Діти з психологічними відхиленнями легше піддаються насильству й маніпуляції (28.11.2007)
Виходжу за ворота київської школи-інтернату 12 для дітей-сиріт з психологічними відхиленнями. Подвійне відчуття. З одного боку - радість від спілкування з дітьми, з іншого - сум від побаченої безвихідності. Безвихідності, яка може торкнутися не тільки когось з 50-ти дітей, які живуть в інтернаті, але й тисяч таких же дітлахів по всій Україні. Справа в тому, що більшість сиріт, які живуть на вулиці, у притулках, в інтернатах, не знають елементарних речей - наприклад, таких дрібниць, як помити умивальник або приготувати яєчню. І це тільки вершина айсберга проблем, з якими зіткнеться в майбутньому повсякденному житті сирота. А дітям з психологічними відхиленнями ще важче - шанси отримати професію і працювати мінімальні.
30% дітей-сиріт ніколи не жили в сім'ях
В інтернаті два роки тому запровадили унікальну методику виховання дітей, аналога якої немає в Україні. Суть у тому, що дітей різного віку об'єднали в групи-сім'ї. І кожну сім'ю - їх в інтернаті п'ять - поселили в окрему "квартиру". Керівництво інтернату, об'єднуючи дітей в групи, звертало увагу на інтереси, інтелектуальні можливості, родинні зв'язки, а головне - на психологічну сумісність дітей.
- 30% дітей-сиріт ніколи не жили в сім'ях. Вони не мають уявлення про сім'ю, про те, які стосунки повинні бути між мамою і дитиною, між братом і сестрою. Діти не розуміють, що таке квартира, і не знають, як прибирати у ванній або готувати на кухні. Для цього ми і створили такі групи, щоб діти могли дізнатися про все це, - розповідає заступник директора школи-інтернату 12 Наталія Виноградова.
Створюючи "сім'ї", керівництво інтернату мало багато сумнівів. Адже в жодній подібній установі країни дівчата та хлопці різного віку не живуть разом. А про сімейну форму ніхто і подумати не міг. Але експеримент пройшов вдало. Діти відчули, що вони не одні, у них з'явилися брати й сестри. Старші діти допомагають і доглядають за молодшими. Також по черзі вони прибирають і готують.
- У нас все, як у сім'ї. Діти після школи приходять у свої "квартири". Одні йдуть відпочивати, інші можуть пограти на комп'ютері або подивитися телевізор в загальній вітальні, - розказує Наталія Виноградова.
Приготувати вечерю - для більшості вихованців мрія
Заходимо в спальний корпус інтернату. На перший погляд, усе як скрізь: охоронець-конс'єрж біля входу, ті ж кабінети, та ж атмосфера, що і в інших інтернатах. Піднімаємося на другий поверх, де знаходяться дві квартири. Перед дверима одної з них стоять полички із взуттям і висить на вішалці верхній одяг мешканців. У холі - м'який куточок, красивий килим, телевізор з DVD-програвачем, комп'ютерний і обідній столи. Чесно кажучи, такої обстановки я не бачила у жодному дитбудинку.
- Спершу ми боялися, що будуть наслідки від того, що дівчата та хлопці живуть разом. Ніде такої практики немає. Тому ми знайшли вихід: кімнати дівчат в одній стороні, кімнати хлопців в інший. Посередині спільний хол. Також у кожній "квартирі" є кімната вихователя, ванна, ігрова та кухня, - розповідає Наталія Виноградова.
За словами заступника директора, обладнати відповідним чином п'ять "квартир" вдалося завдяки спонсорам. З трьохсот тисяч, що пішли на ремонт і техніку, держава виділила лише п'ять. Тому не дивно, що в інших інтернатах немає ні телевізорів, ні музичних центрів, ні комп'ютерів, ні окремих кухонь. Також завдяки спонсорам з'явилася програма "сімейна вечеря". Випускникам, це діти 15-16-ти років, дають на руки по 50 гривень. Вони йдуть у магазин і купують продукти. А потім разом готують вечерю на всю сім'ю.
- Ми обговорюємо меню, що потрібно купити та в якій кількості, щоб потім дітям було легше сходити в магазин. Звичайно, ми допомагаємо приготувати й накрити на стіл. Для дітей з психологічними відхиленнями це багато значить. Вони дізнаються, де взяти продукти і що з ними робити. За два роки цієї програми був лише один випадок, коли дитина витратила з грошей, які їй дали, 20 гривень на себе, - говорить вихователь-методист.
"Батьки розплачувалися за горілку тілом дитини"
У всіх дітей, які знаходяться в цьому інтернаті, спостерігається ураження центральної нервової системи. За дев'ять класів не всі вихованці можуть пройти програму і 4-5-го класів звичайної школи. Це можна підтвердити тим, що в одній з "квартир" 15-річний хлопчик похвастався мені, що сьогодні вивчив третю букву. Як правило, природно відбувається так, що якщо одна частина мозку загальмовується, то якась інша збуджується більше. Наприклад, підліток не вміє читати й писати, але при цьому у нього сильно розгальмована інша сфера. Не треба забувати, що діти з психічними захворюваннями менш критичні до себе і до своїх вчинків, тому багато хто з них стає жертвою в руках батьків-алкоголіків або аферистів.
- Більшість дітей, які поступали до нас, були використані батьками-алкоголіками або тими, з ким вони перебували. Тому вони приходять до нас з великим багажем сексуальних знань. Можна сказати, що це не діти 10-12-ти років, а дорослі люди, яким довелося пережити багато чого. Є випадки, коли батьки за пляшку горілки, нічліг або дозу розплачувалися тілом своєї дитини, - коментує ситуацію Наталія Виноградова.
Те, що діти в цьому інтернаті живуть сім'ями, допомагає їм не тільки нормально розвиватися, але й сприймати один одного як брата і сестру, а не як сексуального партнера. Адже в багатьох інтернатах дуже часто хлопців відловлюють вечорами і вночі у дівчат і навпаки. Заборонити дітям робити те, що вони хочуть, неможливо.
Будівельне і швейне училища - межа мрій?
Як би добре чи погано дитині не було в інтернаті, закінчивши дев'ять класів, вона має його покинути. В основному діти хочуть піти, адже вони не розуміють труднощів, які на них чекають. Особливо важко в майбутньому доводиться розумово відсталим дітям.
- Дітей нашого інтернату беруть на навчання тільки два училища в Києві, хоча, за розпорядженням міністерства, їх має бути дев'ять, - будівельне і швейне. У швейному училищі до наших дітей дуже добре ставляться. Але діти ж різні: є зі слабким зором, є з порушеною координацією, а іншим взагалі не дано шити. Після закінчення училища потрапити на швейну фабрику нашим випускникам нереально, - нарікає Наталія Виноградова.
Для дітей з порушеною психікою ідеально підійшли б професії санітара, прибиральника, маляра. Якщо останню вони можуть опанувати, то першим двом їх ніхто не навчить. А поступити до вузу вдається не більше 1% випускників. Говорити про перспективне майбутнє для цих дітей важко. Вони беззахисні перед дорослим життям.
Допомогти всім нереально. Але можна допомогти конкретній дитині своєю увагою, турботою, матеріальними благами. І тоді хоч кілька дітей-сиріт знайдуть упевненість у своєму майбутньому.
Допомогти дітям-сиротам школи-інтернату 12 можна, перерахувавши гроші на особистий рахунок закладу.
Спеціальна загальноосвітня школа-інтернат 12
Розрахунковий рахунок 35420004001602 ГУДКУ м. Києва МФО 820019
Задумуючи наш соціальний проект "Нечужі діти", ми маємо щиру надію, що дана соціальна проблема у нашому суспільстві повинна хоч якимось чином зрушити з мертвої точки. Адже вулиці наших міст і селищ заповнені безпритульними дітьми, і ці діти у переважній більшості абсолютно не захищені. По суті вони покинуті напризволяще й нікому не потрібні. Але ж діти - наше майбутнє. Ми закликаємо всіх відгукнутися на це суспільне лихо. Пишіть нам про все, що пов'язане з цією проблемою, пропонуйте свої ідеї щодо допомоги цим дітям, пишіть нам про долі таких дітей, про дитячі будинки сімейного типу, інтернати та спецприймальники. Спільними зусиллями ми повинні довести, що чужих дітей не буває!
З нетерпінням чекаємо на ваші листи за адресою: 01021, Київ-21, а/с 266, "Товариш", з поміткою на конверті "Нечужі діти".
Любов ІСАКОВА
Останні новини
Версія для друку
