Вихованці "Малятка" бачать перспективу в житті. Кожному з них допомогли відчути себе особистістю та розкрити таланти (03.12.2007)
Проблема сирітства наразі актуальна як ніколи. Це підтверджує навіть той факт, що сьогодні сиріт та дітей вулиці більше, ніж після війни. Тому не дивно, що міністерства, а їх три, які опікуються цими дітьми, навипередки запроваджують нові системи та програми, спрямовані на покращення їхнього життя. Сьогодні модно запозичати європейський досвід у цій проблемі. Тож найближчим часом в Україні намічається реформування сирітських установ. Йдеться про те, щоб інтернати, дитячі будинки та інші виховні установи замінити альтернативною формою виховання, як-то дитячі будинки сімейного типу, усиновлення, опіка тощо. На продовження соціального проекту "Нечужі діти", кореспондент "Товариша" завітала до київського дитячого будинку "Малятко", щоб дізнатися про досвід у вихованні дітей-сиріт в цій установі.
Подальша перспектива надихає дітей на навчання
Дитячий будинок "Малятко" - це цілий комплекс, що розташований у тихій мальовничій місцині столиці. На території розміщено кілька корпусів, в яких мешкають 140 дітей. Поряд - дитячі майданчики з казковими героями та різноманітними атракціонами. Такої краси я не бачила в жодній сирітській установі. Проте головна перевага "Малятка" в тому, що тут живуть і навчаються діти від 3-х до 18-ти років. Адже загалом в Україні в інтернатах та дитячих будинках діти можуть жити тільки до закінчення дев'ятого класу. Хоча ще 15 років тому в "Малятка" була зовсім інша ситуація.
- У нас знаходяться діти, позбавленні батьківського піклування та біологічні сироти. Усі вони мають різний стан здоров'я та здібності. Досвід показав, що провчившись у нас з трьох до семи років, дітям було дуже важко переходити в інтернат. Тривалий час я не могла нічого вдіяти. Проте 1992 року нам дозволили експериментально залишити 18 дітей в першому класі. І ось уже 15 років ми не віддаємо своїх дітей в інтернати, - розповідає директор дитячого будинку Лідія Литвиненко.
Сьогодні діти до четвертого класу навчаються в корпусах, де й живуть. А починаючи з п'ятого - в загальній школі 68. У такий спосіб забезпечується адаптація дітей-сиріт до суспільства. Виходячи з того, що вихованці "Малятка" мають різні здібності, було зроблено все для того, аби кожен міг навчатися там, де йому буде краще. Результат - з 46 випускників дитячого будинку 12 отримують знання у вищих навчальних закладах.
- Спочатку всі наші діти ходили у звичайну загальноосвітню школу. З часом більш обдарованих ми перевели до ліцеїв та гімназій. Це дуже позитивно вплинуло на них. Вони побачили перспективу, - говорить директор "Малятка" Лідія Литвиненко.
Головна мета - розкрити здібності вихованця
Щоб ознайомитися з навчальним процесом, ми завітали в корпус до учнів 3-го класу. Навчальний клас знаходиться в тому ж приміщенні, де і живуть дітки. Коли я побачила умови, в яких вони перебувають, у мене склалося враження, ніби я прийшла до приватної школи. У класі десять учнів. Вони одягнені у гарні форми, сидять за зручними партами. У спальних кімнатах замість дерев'яних стандартних ліжок м'які складані дивани. Поруч - їдальня. Після навчання діти переодягаються, обідають і йдуть в гуртки або гратися на вулицю.
- Ми маємо дуже багато напрямів, які допомагають дитині розвиватися. У нас більше десятки гуртків. Кожна дитина може вибрати те, що їй до вподоби. Також ми робимо усе, щоб діти-інваліди (в дитячому будинку їх 18) реалізували себе. Наприклад, у нас є хлопчик-інвалід, у якого одна ніжка коротша за іншу. Проте на сцені він так гарно танцює, що цієї вади не помітно, - розповідає Лідія Семенівна.
Головною метою вихователів "Малятка" є відкрити в кожному його здібності, незважаючи на діагнози. Це допомагає дитині відчути себе особистістю.
- Не можна прирікати дитину, виставляючи їй певний діагноз. Це може запрограмувати її на щось негативне. Бо потім вона йде з цим діагнозом по життю і може не самореалізуватися. Тому, я думаю, треба кожному дати шанс. Особливо, якщо це дитина-сирота, - вважає директор дитбудинку.
Названі батьки допомагають вступити у вузи та отримати житло
Живучи майже все свідоме життя в "Малятку", дитина має багато можливостей для самореалізації. І для того створюються неабиякі можливості. Адже турботами дитячого будинку переймаються холдингова компанія "Київміськбуд" і ВАТ "Фармак".
- Тридцять років наша компанія опікується "Малятком". Перше, що ми зробили - дали дітям можливість залишитися в дитячому будинку. Для цього побудували додатковий навчально-спальний корпус, медичну лабораторію і центр дитячої творчості. Таким чином були створені умови для подальшого повноцінного навчання і проживання дітей різних вікових груп, - розповідає почесний президент холдингової компанії "Київміськбуд" Володимир Поляченко.
Також у кожної дитини після закінчення терміну перебування в дитячому будинку з'являються названі батьки, які супроводжують її в дорослому житті.
З 2000 року директор "Малятка" разом з опікунами з "Київміськбуду" та "Фармаку" запровадили проект "Названі батьки". В якості названих батьків кожне підприємство щорічно бере дітей, які виходять на самостійну стежку дорослого життя. Так, наприклад, в 2001 році закінчили школу і знайшли свою родину на підприємствах компаній 16 дітей. Більшість з них вчаться в училищах, технікумах і вузах. Кожному з вихованців меценати відкрили особистий рахунок у банку . Цього року названі батьки допомогли вступити двом дівчаткам до КНУ імені Т.Г. Шевченка.
- Немає ідеальних дітей. А наші тим більше, бо мають дуже складні характери і непросту генетичну спадковість. Без супроводу названих батьків у подальшому житті вони втратили б себе. Кожна дитина знає, що вона потрібна комусь у цьому житті. І тому не дивно, що починаючи з 5-6 класу, вона вже чекає своїх названих батьків, - підсумувала розмову Лідія Литвиненко.
Любов ІСАКОВА
Останні новини
Версія для друку
