Закон у підвалі, як на зоні. Кожен третій безпритульник ВІЛ-інфікований, а 80% хворіють на шкірно-венеричні хвороби (24.12.2007)
Діти вулиці. Вони поруч із нами, хоча ми й робимо вигляд, що не помічаємо їх. І найстрашніше, що найчастіше ці діти - не сироти. Вони просто не потрібні своїм батькам, як і суспільству, в якому живуть.Майже кожен безпритульник нюхає клей і вживає алкоголь, кожен третій - ВІЛ-інфікований, а 80% таких дітей хворіють на шкірно-венеричні хвороби. При цьому, кожен другий не уявляє себе з рідною сім'єю і не бажає повертатися додому. Про те, як діти потрапляють на вулицю і як живуть у підвалах, розповідає директор добродійного фонду "Левіт" Сергій Левицький.
Безпритульники дозволили переночувати у своїй "ничці"
Ринок - це місце, де крім різних товарів можна побачити дітей. Дітей з брудними вухами, скуйовдженим волоссям, потрісканими від клею губами і у поношеному одягу. Ці дітлахи вирізняються з натовпу. Їх називають соціальними сиротами, безпритульниками або дітьми вулиці. Вони можуть об'єднуватися в групи і жити у підвалах, на горищах, у покинутих будівлях або ставати ізгоями-одинаками, що пробиваються самостійно в цьому світі. Сергій Левицький знає про таких дітей не з чуток. Понад сім років він очолює добродійний фонд, який допомагає безпритульникам у Святошинському районі міста Києва.
- З першими безпритульниками я познайомився на одному з ринків Святошинського району. Це було приблизно сім років тому. Як не дивно, зі мною діти пішли на контакт. З часом увійшов до них у довіру, і хлопці дозволили відвідати їхній дім - підвал, - згадує Сергій Левицький.
За крадіжку з "общака" винного жорстоко карають
У підвалі, куди потрапив Сергій, мешкало десятеро дітей з Києва та передмістя віком від семи до п'ятнадцяти років. Господарем або іншими словами лідером групи був п'ятнадцятирічний хлопець. Саме він вирішував, кому жити у "ничці". За правилами, щодня дитина повинна щось приносити у "общак". І ще одне, за зраду або крадіжку з "общака", винного дуже жорстоко карають. Слід зауважити, що проживаючи на вулиці, діти втрачають відчуття страху і жалю. Тому побити когось для них простіше простого.
- У підвал я потрапив взимку. Звичайно, там тепліше, ніж надворі, але протяги, вогкість, бруд, сморід створюють похмуру атмосферу. Незважаючи на це, діти намагаються створити ілюзію дому. Наклеюють на стіни постери із зображенням артистів та футболістів, - розповідає директор добродійного фонду.
Ці діти дуже самотні. Свою любов вони дарують кішкам і собакам, яких приносять у "ничку". Більшість із них не вміють читати, писати, і навіть розбиратися з годинником. Незважаючи на це, вони дуже винахідливі. Знають, як зробити розетку, провести світло в підвалі і як полагодити знайдену на смітнику праску або радіоприймач. Готують їжу таким чином - перевертають праску і ставлять на неї сковороду.
За спостереженнями Сергія Левицького, головна хвороба цих дітей - депресія. Саме через розпач вони нюхають клей, ідуть на крадіжку, проституцію і навіть накладають на себе руки. Проте самооцінка у них досить завищена. Якщо сказати безпритульнику, що він бомж або щось на кшталт того, він буде битися й доводити, що це не так. Також, якщо назвати дівчину шльондрою, вона це заперечуватиме і говоритиме, що у неї все гаразд.
- Дія клею викликає у дітей різні відчуття, серед яких - страх, сміх, забуття. Коли увечері до них заходив, перше, що мені впадало у вічі - це діти, що сміються. Пам'ятаю випадок, хлопець під дією клею заснув, притулившись до труби; не відчуваючи болю, він обпалив собі вуха, - згадує Сергій Левицький.
Як діти потрапляють на вулицю
На вулицю діти потрапляють як з несприятливих, так і з забезпечених сімей. Наприклад, до кабінету Сергія Левицького вривається багато одягнута жінка, і не просить, а вимагає знайти її сина. Як виявилося, єдиного одинадцятирічного нащадка балувала вся сім'я. Хлопчик ні в чому не мав відмови. Захотів мати велосипед або комп'ютер - будь ласка. Про мобільний телефон взагалі не йдеться. В один прекрасний момент хлопчику все це набридло. І він вирішив відчути інше життя. Але через деякий час стараннями фонду хлопчика все ж таки знайшли. Він жив у одному з підвалів Святошинського району.
- Коли заходиш у "ничку", де збираються діти, одразу можна визначити, чи давно там живе дитина. Якось я зайшов і побачив нового, добре одягненого хлопчика. Давай знайомитися, з'ясувалося, що він недавно приїхав із Житомира, - розповідає Сергій Левицький.
Історія цього хлопчика, назвемо його Сашком, така. Батько купив синові комп'ютер. Сашко вирішивши заробити, вийняв якусь важливу деталь з комп'ютера і продав її за двісті гривень. Коли батько дізнався про це, то не прийшов у захват від вчинку сина. І вигукнув: "Я вб'ю тебе!". Сашко, недовго думаючи, сів у електричку і поїхав у Київ, туди, де свобода, і де нема злих батьків. При спілкуванні з Сергієм Левицьким хлопчик не захотів давати телефони батьків, але через деякий час дав координати бабусі. За дитиною до Києва приїжджала вся сім'я. Було очевидно, що Сашка дуже люблять. При зустрічі мама і бабуся плакали. А тато, як виявилось, давно шкодує, що під емоціями пригрозив синові вбивством.
Та все ж більшість безпритульників - це діти, у яких дуже важкі долі. І на вулиці вони живуть далеко не від гарного життя. Наприклад, троє рідних братів, віком від дев'яти до тринадцяти, опинилися на вулиці після того, як померла мати, а батько потрапив під електричку. Незважаючи на те, що батьки пиячили і знущалася над ними, для хлопців вони були найкращими і найулюбленішими. Не висловлюючи свої емоції, слабкість та біль іншим, ці діти дуже сумували. Зайшовши якось у "ничку", Сергій Левицький побачив старшого брата, що висів у петлі, велінням долі хлопця вдалося врятувати. Минуло кілька років. Сьогодні цей хлопець сидить у в'язниці, а його двоє молодших братів підросли і прагнуть заробляти на життя чесним шляхом.
Потрібно ще раз нагадати про те, що сьогодні в Україні бродяжить близько ста тисяч дітей. Десяти днів на вулиці досить, щоб дитина заразилася двома-трьома інфекційними захворюваннями. А після місяця безпритульного життя дитині потрібен рік, щоб пристосовуватися до нормального соціального життя.
Любов ІСАКОВА
Останні новини
Версія для друку
