Архів: 05.03.2007 – 02.04.2007
Феномен Лобановського (14.05.2007)
13 травня 2002 року о 20.35 зупинилося серце великого тренера Валерія Васильовича Лобановського. Того дня київському футбольному клубу "Динамо" виповнювалося 75 років. Відповідно, 13 травня 2007 року 80 років "біло-синім" виповнилося точно у п'яту річницю смерті Васильовича. І цей збіг дуже символічний, адже знайти більш близькі одне одному імена, ніж Лобановський і "Динамо", дуже складно... А хіба не можна знайти якесь приховане значення в тому, що перший в історії європейський клубний трофей для СРСР "Динамо" під керівництвом Лобановського виграло теж в дуже близьку дату - 14 травня? Тоді вже команду 36-річного київського тренера, яка виграла Кубок володарів кубків, називали "командою майбутнього". Цими ж епітетами супроводжували і його команду-1986, яка узяла другий у своїй історії Кубок кубків, і практично повністю створену з динамівців збірну СРСР, яка стала 1988 року віце-чемпіоном Європи. І хіба не дивно, що минулої неділі не змогло виграти в Алчевську в аутсайдера чемпіонату України "Динамо" під керівництвом Анатолія Дем'яненка, який 7 травня у Запоріжжі, наприкінці гри з місцевим "Металургом", першим помітив, що Валерію Васильовичу стало зле? Адже найголовніший спадок, який залишив нашому футболу великий тренер - це майже чотири десятки його учнів, які теж стали на тренерський шлях. Ось тільки навіть з конспектами свого вчителя ніхто не може піднестися на його висоту...
Це залишиться загадкою назавжди: чому Марчело Ліппі та Жерар Ульє, які відверто заявляли про те, що завдячують саме Лобановському, який розкрив їм очі на сучасний футбол, досягли серйозних вершин, а київські продовжувачі його традицій цього зробити не можуть? Можливо, в цьому винні поширені міфи про Лобановського, за якими не було видно деяких дуже істотних деталей. По-перше, дивовижна освіченість і пам'ять давали йому можливість на рівних спілкуватися з представниками і багатьма професіоналами у своїй царині. І він спілкувався. Хоч мав імідж замкнутого. У книгах можна знайти, скажімо, приклад, коли вікопомний союзний діяч Єгор Лігачов, поспілкувавшись з Лобановським кілька годин замість запланованих 20 хвилин, одразу ж запропонував йому роботу в уряді. Васильович завжди жив футболом настільки, що міг на шкоду здоров'ю аналізувати гру своєї команди доти, доки не знаходив вирішення її проблем. Він взагалі завжди все пропускав через себе, через свій різнобічно розвинутий розум. Навіть популярний удар з кутового, коли м'ячі "сухим листком" падали в сітку воріт, був розрахований з математичною скрупульозністю студента Київського політеху. А секрет його "перенавантажень" полягав загалом не в кількості роботи на тренуваннях. Лобановський міг в індивідуальній бесіді досягти того, що кожен робив вправу осмислено, усвідомлюючи, які дивіденди вона принесе в іграх. Учням складно, напевно, цього досягти, коли селекціонери можуть привозити пачками легіонерів, не надто обтяжуючи себе турботою про те, а чи зрозуміють вони ті або інші традиції динамівців, закладені Лобановським. І тому ми сьогодні лише можемо констатувати, що з кожним роком непоправність цієї втрати ми відчуваємо тільки більше і гостріше...
Архив за 05.03.2007 – 02.04.2007
Версія для друку
