Архів: 03.12.2003 – 17.12.2003
Не сіяти ворожнечу поміж людьми! Заява Політвиконкому Соціалістичної партії України (06.07.2011)
Зустрічі з громадськістю в багатьох містах і селах України засвідчують наявність тенденції, розвиток якої може дорого коштувати державі і суспільству. Під час спілкування з людьми в усіх куточках країни виникають однакові запитання:
- чому через окремі ЗМІ, найперше - телебачення, поширюються нетерпимість, ворожнеча на ідеологічній, а то і регіональній основі?
- хто і з якою метою провокує конфлікти в ЗМІ, небезпечні своїми наслідками?
Громадяни посилаються, найперше, на зміст телешоу, де ведучими є С.Шустер, Є.Кисельов, А.Куліков.
Не торкаючись ролі і не звинувачуючи досвідчених телеведучих, звернемо увагу на зміст політичних дискусій, де обов'язковими учасниками є представники крайніх лівих і націоналістів та влади і опозиції. З передачі в передачу кочують одні і ті ж фігуранти, одні і ті ж експерти і політологи, з одними і тими ж аргументами щодо заїжджених тем або таких тем, які з'являються ніби на замовлення (львівські події 9 травня та 22 червня ц.р., мова, історія, роль історичних персонажів...).
Процес дискусії часто виходить з-під впливу ведучих, перетворюється на вуличну сварку, в якій учасники не чують один одного (схоже, їм це і непотрібно). Перекрикування, взаємна зневага і злостивість проектуються на загал телеглядачів, постійно оновлюючи рефлексії щодо подій, які потрібно глибоко аналізувати історикам, а не використовувати як сучасні засоби боротьби за владу.
Історія України потребує глибшого вивчення, але не спекулятивного жонглювання різними гранями відомих чи притамованих часом подій. Ми не маємо право забувати, що трагедії "Арсеналу" і Крут, голодомору і прискореної колективізації, Громадянської чи Великої Вітчизняної війн і бандерівщини, утиски свободи слова, думки і совісті в різні часи завжди трагічно закінчувались для більшості людей. Що в цих епізодах історії, як правило, мало переможців і, як правило, переможеним завжди залишався народ і що її треба сприймати такою, яка вона була насправді, а не зомбувати людей, забираючи у них майбутнє. Що, засуджуючи комуністів, ми накликаємо несправедливі звинувачення на мільйони чесних людей. Що, героїзуючи УПА, не розрізняємо наявні там непримиренні внутрішні протиріччя. Що, як не прикро визнавати, і КДБ, і бандерівці свої репресії часто будували на основі доносів ближніх, котрі таким чином зводили особисті рахунки. Що сталінщину не можна плутати з лівою ідеологією, як лібералізм і ринок з правизною. Що коли учасник дискусії закривається фразою "нащо ми про це сперечаємось, люди уже все знають...", то це означає, що він якраз боїться глибокого аналізу подій, за якими часто криється не героїчне обличчя, а їх ганебна сутність.
Було б не так прикро, якби, нищівно оцінюючи нашу спільну історію, ми могли спиратися на переваги сучасного буття. Але ж хвалитися поки що нічим, тому і здається людям, що радикалізм різних шоу переслідує лише одну мету - приховати, що "король (сутність і позиція дискутантів) голий".
Вважаємо, що сценаристи теледискусій та їхні учасники зобов'язані внести корекцію в зміст телешоу з таким розрахунком, щоб там звучали конкретні, обгрунтовані пропозиції, реалізація яких змогла би поліпшити тепер життя народу України, відкривала перспективу країни, тим самим сприяла консолідації суспільства, а не сіяла напругу і ворожнечу.
29 червня 2011 р.
Архив за 03.12.2003 – 17.12.2003
Версія для друку
