Архів: 22.01.2004 – 27.01.2004
Камо грядеши, або у пошуках національної ідеї (12.10.2011)
Що зробить справжній студент на лекції, присвяченій питанню національної самоідентифікації? Правильно, сяде за останню парту, підкладе конспект під щоку і попросить товариша штовхнути його, якщо він почне хропіти.
А якщо зазначене питання розглянути в розрізі особистості? Різати особистість не будемо (тим більше, що зараз особистість - це велика рідкість), а лише запитаємо в неї: хто ти? звідки ти? який ти?
І виявиться, що ми - українці, росіяни, татари, білоруси, поляки, євреї, німці, вірмени, корейці... Усі ми різні, проте чудово уживаємося разом, хоча й живемо, на думку переважної більшості, препогано.
Звідки? Якщо треба пояснити це, перебуваючи за кордоном, що ми можемо повідомити про Україну так, щоб ідентифікувати її одразу? Ну, звісно, Чорнобиль! Але, оскільки пишатися тут особливо нічим (хіба тим, що навіть Японії не вдалося нас наздогнати за рівнем радіаційної небезпеки), спробуємо пригадати щось вагомо позитивне. Тут, спасибі (дуже) дорогому Р. Л., ситуацію рятує "Шахтар", за ним асоціативно постає "Динамо", Андрій Шевченко, на розвиток теми - брати Клички і сестри Бондаренко. Спортивна тематика майже вичерпана за 10 секунд. Можна згадати Євро-2012 (ще 5 секунд). Отже, усього, разом з трьома "чорнобильськими" секундами, одна п'ята хвилини. Стільки часу займає перерахування наших досягнень.
Інша річ - негаразди. Ця тема не на кілька годин. Це розмова на дні, тижні і місяці, що складаються в роки. А причина усіх нещасть у тому які ми?
По-перше, ледь не найбідніші в Європі, дуже хворі - на СНІД, туберкульоз, наркоманію і алкоголізм. При чому за рівнем дитячого алкоголізму ми посідаємо перше місце у світі. Ми дуже багато куримо і дуже погано харчуємося.
По-друге, ми швидко старіємо і вимираємо. Разом з тим наші вулиці переповнені бездоглядними та безпритульними дітьми.
Отже, ми бідні, хворі, порочні та деморалізовані. Здійснивши самоідентифікацію (діагноз), можна переходити до визначення заходів щодо виправлення ситуації (лікування). Таким чином, нас треба матеріально забезпечити, вилікувати і морально підтримати.
Ще Еллочка-людожерка, що також була "несвідомим елементом", декласованою особистістю надавала перевагу не повчанням як треба жити, а матеріальній допомозі. Тож, напевно, з цього і треба починати.
Проте не слід забувати, що "несвідомі елементи", як правило, дуже швидко "спускають" матеріальну допомогу на різні, переважно нездорові речі і знову залишаються з крилатим висловом Кіси Вороб'янінова на вустах "Панове, я не їв ... днів!". Значить, гроші треба давати або після, або, у крайньому разі, під час лекції з питань моралі - тобто економічні перетворення повинні проводитися паралельно з культурними та соціальними.
Деморалізованому суспільству, що живе без мети і сенсу існування, жодні реформи не потрібні. На таке суспільство не можна спертися, з ним не вступиш у конструктивний діалог: воно ні на що не розраховує і нічого не очікує.
Тільки віра у щось більше за власне існування дає сили пережити скрутні часи. Який "символ віри" пропонує нам сьогоднішня політична еліта? - Тільки багатство. Багатство, яке дає абсолютно все. Але де ж ви бачили, щоб підґрунтям великої справи (великої - у значенні історичної, національної ваги), яким, поза сумнівом, є порятунок своєї держави, було прагнення особистого збагачення? Жадоба, непомірна пристрасть до накопичення ставали лиш приводом для розбрату, труною для кращих людських якостей і почуттів, руйнували дружбу, кохання, викликали війни, сіяли ненависть...
Спосіб життя нашої еліти - невпинне збагачення. Абсолютний показник успіху для мільйонів співвітчизників - кілька мільйонів, поцуплених з державної скарбниці. З такими "символами" далеко не заїдеш. Але інших немає.
Так звані підрозділи з ідеологічних питань давно і справедливо розформовані. Сучасні PR-агентства нічого подібного за масштабом до національної ідеї запропонувати не можуть, бо самі прагнуть лише збагачення і по-лакейському прогинаються за копійки, а за тисячі - годні плазувати на животі.
Отже, збагачення за будь-яку ціну як національна ідея і породжені нею безідейність і безпринципність як сучасна українська даність. Що пропонує нам влада? Реформи? На що спрямовані? Якщо на збагачення української "золотої тисячі", - не надто приваблива пропозиція. Та і чи повіримо ми комсомольцям-банкірам, коханкам-депутатам, наркоманам-мерам? Напевно, промовчимо, як завжди. Просто, ще кілька сходинок униз, на наступний рівень зневіри і відчаю.
Був у нас один споконвічний символ, над яким не мали влади ніякі нещастя, - наша земля. Не міг собі уявити Олександр Довженко і його видатні попередники, що цей символ можна назвати товаром. Усього-на-всього товаром, як будь-який предмет господарчого вжитку, як дешеву річ китайського виробництва...
Земля - товар! Чому мовчиш, народе? Невже ти, як поганий студент, зовсім не цікавишся питанням національної самоідентифікації? Невже тобі не болить, що ще трохи і на питання хто ти? відповідатимеш у кращому разі "наймит", у гіршому - "кріпак", на питання який ти? - "чужий на своїй землі", на питання звідки? - "з володінь вельмишановного добродія пана..."? Соромно, бо цивілізований світ живе по-іншому, рухається в іншому майновому напрямі.
Напевно, тому влада і не може запропонувати суспільству "символ віри", що вірить лише в особисте збагачення і бачить у своєму народові лише дешеву робочу силу. Цей глибинний потяг володіє розумом і серцем нашої "еліти", не залишаючи місця для такої великої речі, як національна ідея.
Зберегти свою землю, виростити національну еліту, справедливо розподілити прибутки від природних багатств, що, за Конституцією, належать народові, - усі ці завдання є складовими частинами національної ідеї, суть якої у внутрішній справедливості і зовнішній гідності.
І "штовхніть", будь ласка, "сусідів" ліворуч і праворуч, щоб не проспати момент, коли на питання щодо національної самоідентифікації об'єктивно не буде відповіді.
Антон ОМЕЛЮХ
Архив за 22.01.2004 – 27.01.2004
Версія для друку
