Прокуратура починає і ... програє? Незважаючи на затримання ключових фігур у резонансних справах, вироків суду громадськість поки що не бачить (09.03.2010)
Протягом останнього часу в деяких кримінальних справах, пов'язаних з політичною елітою, можна було побачити певний прогрес. Торік улітку був затриманий екс-генерал Олексій Пукач, що був керівником групи, яка безпосередньо вбивала журналіста Георгія Гонгадзе. Не довго гуляв на свободі мисливець-убивця, колишній депутат від БЮТу Віктор Лозинський. Нині обидва перебувають у київському слідчому ізоляторі СБУ.
Вони "сіли"
З першого погляду затримання вагомих фігурантів суспільно важливих кримінальних справ є свідченням роботи правоохоронної системи України. Попри всі недоліки, які є у будь-якій українській державній структурі - недостатнє фінансування, відтік найкращих кадрів, застаріла матеріально-технічна база - можна говорити, що одну зі своїх функцій наша правоохоронна система сяк-так виконує. Тому зараз і колишній генерал Олексій Пукач, і екс-депутат Віктор Лозинський, і відомий суддя-колядник Ігор Зварич ізольовані від суспільства. Звісно, якщо покопатися у різних публікаціях щодо особливості затримання кожного із цих фігурантів, то там були присутні елементи випадку та везіння. Зрозуміло, що в таких справах без фарту обійтися важко, але все ж таки, попри можливі випадковості в кожному окремому епізоді, складається загальне враження, що принаймні ловити злочинців у нас ще до кінця не розучилися.
Однак на наступному етапі звершення правосуддя в Україні відбуваються дивні метаморфози - резонансні справи попросту ховаються у силі-силенній слідчих дій і часто навіть розсипаються, не доживши до суду. Для прикладу, 3 березня 2010 р. Генеральний прокурор України Олександр Медведько заявив, що резонансні справи будуть підпорядковані іншим заступникам Генпрокурора, що, можливо, потягне за собою зміну слідчих і чергове затягування розслідування. І маємо таку ситуацію, що злочинець начебто є, його затримують, він перебуває певний час у в'язниці, а судового вироку не отримує. Або чекає на нього протягом тривалого часу. Це є однією із головних особливостей сучасної української правоохоронної системи.
Чи надовго?
Нещодавнє затримання екс-депутата Віктора Лозинського має декілька складових. По-перше, дуже відрадним є той факт, що цю людину все ж таки позбавили волі. Але, по-друге, виходячи із політичних реалій можна стверджувати, що ця справа буде розвиватися не тільки за класичним сценарієм провадження кримінальної справи - порушення, затримання, слідство та суд. У неї безумовно втручатимуться інші чинники, які б за умов розвиненої демократії не мали б жодної ваги.
Йдеться про те, що чим резонанснішою є справа, тим більше всіляких "особливостей" вплітаються до неї. З одного боку, затримання Лозинського, якого довго шукали чи вдавали, що шукають, слугує чудовим приводом продемонструвати афоризм про нову мітлу. Бо якби Юлія Володимирівна стала президентом чи надалі була б Прем'єр-міністром, то пошуки її колишнього соратника тривали б стільки, скільки вона перебувала б на високих посадах.
Таким чином, з одного боку виходить, що держава в нас начебто злочинців і ловить, а з другого - резонансних судових процесів ми в Україні поки що не бачили. Тож нова влада має два шляхи поведінки. Або продовжувати практику використання кримінальних злочинців для політичних цілей, або спробувати розвинути справжню демократію і якнайшвидше довести ці справи до суду. Сподіваємося, що нове керівництво обере саме другий шлях і ми станемо свідками гучних процесів, на яких колишні всесильні депутати й генерали отримають заслужену кару.
Антон ГАЙСИНСЬКИЙ
Останні новини
Версія для друку
