Микола РУДЬКО: "На соціалізм нині працюють історія, європейська реальність, українська сучасна дійсність". На останньому засіданні Політради СПУ було обрано нового секретаря Політради з питань ідеології. "Товариш" звернувся до Миколи Рудька із запитаннями щодо його бачення майбутнього партії та шляхів її розвитку (09.09.2010)

- Ви людина в партії відносно нова. Розкажіть про себе. Чому вирішили вступити до СПУ?

- Я із сім'ї сільських вчителів і себе відношу до вчительської породи людей. По закінченні історичного факультету Київського університету ім. Т.Г. Шевченка тривалий час працював у вузі, де пройшов шлях від асистента до першого проректора.

Починаючи з 1990 року, коли був обраний секретарем обкому Компартії України з ідеології, став на стежку державного службовця і до 2009-го перебував на різних посадах: від заступника голови облвиконкому до голови Державного комітету України у справах національностей та міграції. Кар'єру державного службовця закінчив Генеральним консулом України в Санкт-Петербурзі.

Як державний службовець першого рангу не мав змоги брати активну участь у політичній діяльності, хоча завжди був симпатиком лівої соціалістичної ідеї. Після припинення діяльності КПРС у серпні 1991 року до жодної партії не вступав, а у вересні 2009 року став соціалістом. Таке рішення прийняв, аналізуючи діяльність СПУ за роки незалежності.

Коли на початку 1990-х значна частина суспільства заявила: "Помремо, але не підемо шляхом соціалізму!" - і стала пришвидшено вимирати, а на носіїв лівої ідеї почались лиховісні гоніння під гаслами "геть" і "ганьба", саме Соціалістична партія стала послідовним, творчим захисником і рятівником лівого національного руху.

Досить швидко СПУ стала потужним чинником суспільно-політичного життя України і впевнено піднялася на контури соціалістичної європейськості. Ці факти не вдалось затьмарити жодними отруйними випарами недоброзичливців і фальсифікаторів нашої історії.

Підтримавши Віктора Ющенка на президентських виборах 2004 року, СПУ дуже швидко зрозуміла, що між гаслами Майдану й реальними справами "помаранчевої" влади є не лише розходження, а глибинні протиріччя. Соціалісти почали критикувати владу. Вони першими в Україні помітили пагінці кризових явищ, що потім розлого охопили Україну, і стали ініціаторами створення антикризової коаліції. Нагадаю, лідери Майдану, демонструючи разючу короткозорість, ще наприкінці 2008 року вперто твердили, що в Україні жодної кризи нема й не буде.

Відверта, позбавлена кон'юнктурності позиція соціалістів викликала переляк владної верхівки, який переріс у мстиве намагання за будь-яку ціну зіштовхнути СПУ з політичного олімпу. "Помаранчеві" розпочали ганебну, вкрай безчесну кампанію проти СПУ у провладних ЗМІ, чіпляючи на партію несправедливі, образливі наліпки, зрадницьки забувши, що саме завдяки голосам соціалістів вони прийшли до влади.

А потім влада зважилася навіть на відчайдушний крок. Одна за одною з'явилися низки президентських указів щодо розпуску парламенту, що само по собі засвідчувало відсутність законних підстав для розпуску й наявність нестримного бажання президента покінчити з соціалістами. І парламент розпустили.

Незаконність цього дійства за своєю антиконституційністю і аморальністю, на мій погляд, дорівнює розстрілу Єльциним російського парламенту.

Влада досягла мети. СПУ перестала бути парламентською партією. Хоча гоніння на неї тривали аж до безславного кінця "помаранчевої" влади.

Усе це не могло не викликати мого обурення і, закінчивши кар'єру держслужбовця, я почав займатися політичною діяльністю, а у вересні 2009 року став соціалістом.

- На Політраді Ви говорили про те, що СПУ, маючи якісні для суспільства ідеї, не могла донести їх до суспільства. Які Ви бачите конкретні механізми подолання цього бар'єра?

- На мою думку, їх кілька. Перший - якісне посилення інформаційно-роз'яснювальної роботи навколо методологічних засад, програмних положень, передвиборних вимог та гасел партії.

Людство не вигадало дієвішого інструменту впливу на людей, ніж слово. Пам'ятаєте, alter ego визначного французького письменника Анатоля Франса, котрий на запитання мислителя-гуманіста Бержере, як можна змінити несправедливий світ, говорить: "Словом! Нема нічого могутнішого, ніж слово... це непереможна зброя, без нього світ став би надбанням озброєних тварин".

Тому треба невідкладно створити лекторські, пропагандистські групи, налагодити їх оперативне навчання, забезпечити методичним матеріалом.

Другий - він пов'язаний з першим, - суттєва активізація контрпропагандистської діяльності, скерованої на розвінчання негативних стереотипів щодо Соціалістичної партії, створених ліберальними політтехнологами на замовлення "помаранчевої" влади в період її відчайдушної, безчесної боротьби проти соціалістів.

Цей напрям роботи, з моєї точки зору, є найслабкішим у діяльності партії.

Третій - дієве пожвавлення діяльності партійних підрозділів серед населення, орієнтуючи їх на створення самоорганізаційних груп як осередків громадського суспільства, які сміливо ставали б юридичними особами, були б органами контролю за діяльністю державних органів з позицій соціалістичних ідей.

Четвертий - рішуче подолання в партійних лавах виявів політичного егоїзму, підпорядкувавши групові та індивідуальні амбіції, симпатії, уподобання інтересам загальнопартійної справи, підвищивши відповідальність кожного члена партії за її долю, за розвиток і реалізацію лівої ідеї в країні.

- Якими, на Ваш погляд, мають бути взаємини Соцпартії і влади чи, точніше сказати, ставлення партії до влади?

- Півріччя діяльності нової влади засвідчує її прагнення і можливості адекватно відповідати владними діями на вимоги життя.

Відновлено керівництво країною. Україна перестала бути державою "владної свободи", де одні були вільні в генеруванні указів та постанов, а інші були вільними від їх виконання.

Усталилися нормальні взаємини різних гілок влади. Нарешті з'явилися засади внутрішньої і зовнішньої політики, затвердження яких соціалісти вимагали протягом останніх 15 років. Нормалізувалися взаємини з нашим історичним і цивілізаційним партнером - Росією, які були зіпсовані "помаранчевою" владою на рівні "холодної війни".

Започатковані реальні дії щодо виходу України з кризи.

Влада рішуче стала на захист правди історії. Послідовно долається соціологічний підхід до історії, так глибоко вкорінений за останні роки, коли штучно вмудрена, апріорна, часто просто невігласна ідея домінувала над історичними фактами, обумовлювала їх підбір, а нерідко і пряму, відверту фальсифікацію.

Влада почала об'єктивно оцінювати, враховувати й використовувати кращі досягнення минулого. Припинилася практика, коли нездатність сформувати певні загальнонаціональні ідеали замінювались тотальним запереченням, очорненням, оббріхуванням нашої недавньої минувшини.

Із діяльності владних структур практично витіснено таке ганебне явище, як популізм, який зусиллями "помаранчевої" влади був доведений до такого абсурду, що відомий принцип "розподіляй і володарюй" був доповнений українським ноу-хау "бреши і владарюй".

Влада демонструє єдність дій і справ, дотримання обіцянок перед міжнародними організаціями.

Ці та ряд інших дієвих кроків влади викликають схвалення і підтримку з боку соціалістів.

Проте це не виключає критичного ставлення соціалістів до влади у випадках, коли недостатня увага приділяється утвердженню соціальної справедливості, соціального захисту, тих засад державотворення, які охоплюються поняттям "соціальна держава".

У таких випадках Соціалістична партія України має позиціонувати себе як партія цивілізованої, конструктивної, альтернативної, ситуаційної опозиції. Алгоритм діяльності партійних організацій тут має бути таким: критикуєш - пропонуй, запропонувавши - вбачай своє місце у реалізації запропонованого, у подоланні недоліків, які критикуєш.

Водночас партія не сприймає вияви антагоністичної, всезаперечувальної опозиції, розглядаючи її як опозицію не владі, а українському народу. Оскільки мета такої, з дозволу сказати, опозиції одна - всіляко зашкодити будь-яким діям влади. Думаю, що партія має бути в опозиції до такої опозиції.

- Які головні ідеологічні гасла використовуватимете у майбутній виборчій кампанії?

- У цьому сенсі дозвольте мені говорити не від імені партії, а висловити власне бачення.

Для кожного явища, кожної політичної сили є свої ключові слова. Для СПУ - це соціальна справедливість. А тому гасла мають різноаспектно виражати й утверджувати у свідомості людей ідею соціальної справедливості, соціальної захищеності.

Ще одне міркування. Гасла мають бути однаково розраховані як на короткострокову виборчу кампанію до місцевих органів влади, так і на перспективу майбутніх виборів до ВР.

Думаю, що такий підхід може обумовлювати гасла на кшталт:

- "соціальна справедливість - єдиний шанс на покращення життя";

- "людина праці не повинна бути бідною";

- "торгувати хлібом, а не землею";

- "права і владу місцевим громадам";

- "коли народ господар виборів, він - господар країни";

- "повернемо: ветеранам - їх героїчну біографію, дітям - оздоровчі табори; молоді - безоплатну освіту і здоров'я, середньому поколінню - працю і віру у власні сили, всім - впевненість у завтрашньому дні";

- "дітям війни - наш захист і піклування";

- "спекуляція землею - економічне мародерство України";

- "підвищувати зарплати, а не тарифи";

- "формування політичної нації - гарантія єдності України";

- "державна підтримка культури - зміцнення духовної безпеки нації";

- "підвищувати пенсії, а не пенсійний вік";

- "голосуючи за СПУ, ви голосуєте за справедливість проти здирництва";

- "школу, церкву, лікарню, клуб - в кожне село".

Ці гасла не є принагідними до політичної кон'юнктури моменту вигадками. Вони виражають квінтесенцію багаторічної діяльності СПУ, здатні зорієнтувати людину на певний вибір.

- Зараз в Україні є два вектори інтеграційної або, краще сказати, глобалізаційної орієнтації: один на Захід, другий на Схід. Які Ваші погляди на ці процеси?

- Мені здається, що в Україні недооцінюється цивілізаційний фактор. У 1990 роках минулого століття найпопулярнішою книгою у політичних колах була праця всесвітньо відомого американського вченого Самуеля Гантингтона "Зіткнення цивілізацій". На великому фактографічному матеріалі він переконливо показав, що саме по Україні проходить цивілізаційний розлом між східнослов'янською православною і західною уніатсько-католицькою цивілізаціями. Цей факт, зауважив вчений, якщо на нього не зважати, тяжіє до небезпечних наслідків. А тому будь-яка категорична, не виважена орієнтація з необхідністю може викликати незадоволення майже половини країни. Тут виходів може бути кілька.

По-перше, орієнтація на активний нейтралітет. Тим паче що два визначальні документи української незалежності на це безпосередньо орієнтують. Це Декларація про державний суверенітет, в якій зазначено: "Україна урочисто проголошує про свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках...". А в Акті проголошення незалежності України заявляється: "Здійснюючи Декларацію про державний суверенітет, Верховна Рада урочисто проголошує незалежність України та створення української держави - України".

Виходить, що ми, голосуючи 1 грудня 1991 року за Акт проголошення незалежності України, проголосували за постійний нейтралітет держави та її позаблоковий статус. То чому ж ми не дотримувалися цього? Згадаємо нашого пророка - Кобзаря Тараса Шевченка:

"Розкуйтеся, братайтеся,
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тілько
На чужому полі,
В своїй хаті своя правда,
І сила, і воля".

Зрештою, активний нейтралітет не заважає творенню європейських стандартів життя в Україні й не заперечує співробітництво в рамках СНД.

А взагалі, варто було б провести загальноукраїнську дискусію чи референдум з питання: куди і як іти Україні, щоб діяти не від імені народу, а від його думки.

По-друге, слід активно формувати політичну націю, де пріоритет громадянина був би поставлений на належну висоту. Щоб люди пишалися українським громадянством, принаймні не менше, ніж етнічним походженням. Тим більше що саме в такому сенсі в Конституції України вживається поняття "Український народ", вживається з великої літери.

По-третє, треба значно розширити права регіонів. Сувора централізація з Києва тільки загострює ситуацію і розвиває корупцію столичних чиновників.

По-четверте, варто забезпечити реальність прав людини, щоб не було як у тому анекдоті:

- В мене є права?

- Звісно!

- А я можу?

- У жодному разі!

По-п'яте, бути самокритичним і припинити пошуки чужої вини, власних помилок, як це робиться у ситуації з кризою. Знову ж таки згадаймо слова великого Кобзаря:

"Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
Її розпинають".

Усі ці проблеми є надзвичайно важливими. Треба не замовчувати їх, а вирішувати.

- Якими Ви бачите перспективи соціалізму загалом та СПУ зокрема в українському суспільстві?

- У фразі "Соціалізм приречений на успіх" якщо і є певна доля перебільшення, то лише в образності вислову. На соціалізм нині працює історія, європейська реальність, українська сучасна дійсність. Майже всі визначні діячі української нової і новітньої історії були носіями соціалістичних ідей: Тарас Шевченко, Михайло Драгоманов, Іван Франко, Леся Українка, Володимир Винниченко, Михайло Грушевський... Згадаймо слова останнього: "Треба соціалізувати державу і заразом удержавлювати соціальне життя в широкому розумінні цього слова".

Період радянського соціалізму теж увійшов у пам'ять людей середнього і старшого покоління не лише певними трагічними сторінками, а й доволі високим рівнем соціальної захищеності людини. Зверніть увагу, затяті противники соціалізму люблять критикувати його всезагально: мовляв, за 70 років все було погано. Але варто лише перевести розмову з такими "знатоками" у конкретну площину - освіта, культура, охорона здоров'я, наука, громадський транспорт, комунальні послуги, організація відпочинку та дозвілля тощо, як критичний запал затухає майже відразу. І це зараз, коли історія стала об'єктом не стільки дослідників, скільки слідчих. А щойно у ставленні до історії перестане домінувати історичний расизм - не так жили, не з тими воювали, не так будували, не про те думали, - і зазвучать нотки правдивої історії, то симпатії до соціалізму зміцняться на порядок.

Ознайомлення широких кіл українського населення з практикою соціалізму у таких західноєвропейських країнах, як Австрія, Іспанія, Швеція, Фінляндія та низка інших, теж посутньо збільшує кількість прихильників соціалістичних ідей.

А що стосується української сучасності останніх п'яти років, яку в народі вже обізвали як абревіатуру слів "суча дійсність", то вона сама собою активно соціалізує населення.

Не дивно, що понад 35% представників середнього класу готові підтримати ліву ідею, а старше покоління з ностальгією згадує СРСР.

Зусиллями влади, особливо "помаранчевої", вдалося запустити соціальний вірус певної недовіри до лівих партій, зокрема й до СПУ. Подолати, викорінити цю недугу - найголовніше завдання партії, для виконання якого в соціалістів є нині необхідні об'єктивні й суб'єктивні умови.

- Ви тривалий час працювали Генеральним консулом України у Санкт-Петербурзі. Як оцінюєте рівень співпраці між двома країнами?

- Буквально з перших днів свого існування "помаранчева" влада почала активно шукати третю сосну у взаємовідносинах України й Росії. Причому це відбувалося під єзуїтським девізом: "що гірше, то краще". Думаю, що надзавданням було за 5-річний термін перебування Ющенка на посаді президента розвести народи й держави по різні боки барикад.

Розпочалося все з того, що українська сторона почала демонстративно відмовлятися від досягнутих за президентства Леоніда Кучми домовленостей про пільгову ціну на газ і почала вимагати встановлення нової ринкової ціни, яка, звісно ж, мала бути набагато більшою. А закінчилося, як ви знаєте, майже припиненням дипломатичних відносин.

Не хочу перераховувати антиросійські демарші тодішньої влади. Скажу лише, що від цього дуже страждали українці, які приїхали на заробітки до Росії, і постійна українська діаспора. Тобто страждали мільйони наших співвітчизників. Страждав також імідж держави. Пам'ятаю, як на одному з раутів до мене підійшов Генеральний консул Фінляндії у Санкт-Петербурзі й у розмові, ніби між іншим, нагадав слова відомого президента Фінляндії Урхо Калева Кекконена про те, що не зовсім розумно шукати друзів за тисячі кілометрів і вороже ставитися до безпосереднього сусіда.

Як я вже говорив вам у відповіді на одне з попередніх питань, плідним досягненням владної команди Президента України Віктора Януковича є якісне поліпшення взаємин між Україною і Росією. У зміцненні цих відносин Соціалістична партія України буде послідовним партнером влади.

Розмовляла Ольга ЗАВ'ЯЛОВА

http://www.tovarish.com.ua/news/Partyinaia_zhyz/09-09-2010/Mykola_RUD9135.html

Перейти на сайт