Друк сторінки"Власні діти виросли - допоможемо сиротам!". Родина з Кіровоградщини вже дає двом малюкам повноцінне сімейне виховання і планує взяти до себе ще кількох (17.12.2007)
Ви коли-небудь замислювалися над призначенням свого життя? Хтось мріє про кар'єру, хтось - про родину і народження дітей. Кожен сам обирає пріоритети і втілює їх у життя. Родина ЩЕРБАТИХ із села Котовського Вільшанського району Кіровоградської області вирішила, що для них найважливіше - допомогти стати на ноги обділеним долею дітям. Віктор та Тетяна створили дитячий будинок сімейного типу.
Кожна дитина має право на любов та піклування...
Перше, що привертає увагу на родинному подвір'ї - це яскравий шкільний автобус. Віктор Щербатий, як він пізніше нам розповів, особисто (аж через Київ) домігся, аби для Вільшанського району було придбано автобус для перевезення дітей до школи. Домігся, а районний відділ освіти довірив йому посаду водія. І тепер цей автобус, як сонечко, тішить дітей та батьків району. Віктор - водій зі стажем, понад сім років працює з дітками.
На порозі нас зустрічають господарі. Звичайна сільська родина. На перший погляд. Але трохи поспілкувавшись із ними, розумієш, що не кожен у селі готовий узяти на себе таку відповідальність. Кажуть, що колись дітей-сиріт виховували сільською громадою. І поняття "сирота" не існувало!
Віктор Щербатий вирішив для себе, що візьме на виховання дітей після спілкування з дітками одного із місцевих дитячих будинків. Віктор возив їх на новорічні свята в район. Подивився, подумав, приїхав якось увечері додому і розповів дружині про свої наміри.
- Я був ініціатором, але знав, що моя дружина дуже любить дітей, а тому не буде проти, - говорить глава родини. - Я не хочу, щоб мій вчинок сприймали як геройство, тут немає ніякого подвигу. Зараз це вже не так важко зробити, держава створює тепер кращі умови для таких родин, то чому ж не взяти на виховання дітей?
Двоє дітей Тетяни та Віктора вже дорослі, живуть в обласному центрі. Артем - старший, працює, а менша Аня - навчається в педуніверситеті.
- У нас дуже гарні дітки, своїх виховали, то, може, й чужим допоможемо, - ділиться думками вголос Віктор.
Взяти дітей в сім'ю непросто
Він розповідає, як відвідали дитячий будинок у Кіровограді, щоб визначитися з дітками:
- Сподобалася дитинка, а нам кажуть - вона їде в Італію, інша - в Америку, або її вже забирають. Так що взяти дітей не так просто. Мені здається, що брати в родину треба тих малюків, до яких душа лежить, які сподобаються. Нам порадили звернутися в Будинок маляти. Ми прийшли - й відразу побачили Костика, якому виповнилося 4,5 рочки. Хлопчик перебував там тому, що його не хотіли розлучати з братиком Вітюшею. Костик якось відразу пішов на контакт і назвав мене татом, а менший не злазив з рук моєї дружини.
Тетяна каже, що з дітками їм пощастило. Зараз у родині двоє дітей, найближчим часом з'являться ще троє чи четверо! Двом братикам, без сумніву, подобається у цьому теплому і затишному домі. Вони вже адаптувалися і до батьків, і до домашніх харчів. Люблять їсти все: картоплю, борщі, пиріжки. Та ще дуже бояться темноти. Однак це повинно минути. Для малечі Щербаті створили всі умови. Віктор показав нам велику, гарно обладнану кухню, де є гаряча вода. У будинку - парове опалення.
Родина має земельну ділянку, вирощує домашніх тварин, так що діти зможуть спілкуватися з природою, а в майбутньому - допомагати по господарству. Сусіди відреагували на таке рішення по-різному: одні дивуються, інші цинічно питають, чи "все добре з головою". Але більшість проявляє інтерес, приходять у гості, розпитують.
Віктор Щербатий розуміє, що тепер у родині обов'язків побільшає, але не боїться труднощів: держава допоможе, рідні підтримають, однопартійці не залишать без уваги. А через роки малеча будуватиме вже власні сім'ї, беручи за приклад добро, повагу, взаєморозуміння, які панують у родині Щербатих...
Оксана ГОНЧАРЕНКО
м. Кіровоград
http://www.tovarish.com.ua/news/Sotsialnyi/17-12-2007/Vlasni_dit.html
